мрець
ПОКІ́ЙНИК (чоловік, який помер), ПОКІ́ЙНИЙ, НЕБІ́ЖЧИК, МЕ́РТВИЙ, ПОМЕ́РЛИЙ, УМЕ́РЛИЙ (ВМЕ́РЛИЙ), МЕ́РЛИЙ розм.; МРЕЦЬ, МЕРТВЯ́К, МЕРТВЕ́ЦЬ рідше, ТІ́ЛО, ПО́РОХ, ПРАХ заст., книжн. (останки померлої людини). Замість науки дяк заставляв Тараса носити воду, рубати дрова, топити піч, а то ще часто й густо посилав його читати псалтиря над покійниками (Панас Мирний); Треба було спалити солому, на якій лежав Ант, ставити на вогонь корчаги з м'ясом, готуватись до тризни по покійному (С. Скляренко); З боку сільського керівництва була спроба переконати Щусів, щоб вони не тримали небіжчика аж дев'ять днів, а поховали на другий, ну хай на третій день (П. Загребельний); Коли б мертвий чув, як вона баляси точить, то й той би розреготався, не то вже живий (Г. Квітка-Основ'яненко); Наділи шапки товариші. Зглянулись між собою. Кладуть померлого на лафет, прив'язують вірьовками (О. Довженко); Об умерлім добре говори, а ні, то мовчи (прислів'я); Заплакали, заголосили молодиці, мов мерлого з хати виносять (Г. Хоткевич); Єремія став блідий, потім став жовтий, неначе мрець (І. Нечуй-Левицький); — Заберіть мертвяка... — залепетав Азік нервово, розгублено. — Мертвяк в камері!.. (І. Багряний); Оболонками старими, Мов мертвець очима Зеленими, позирає (церква) (Т. Шевченко); — Хай тіло твоє лежатиме непохованим і вітер хай розвіє порох проклятого сина! (В. Підмогильний); І ворон мені викопе могилу, І вихор з плачем мій засипле прах (М. Вінграновський).
Значення в інших словниках
- мрець — мрець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- мрець — див. МЕРТВЯК. Словник синонімів Караванського
- мрець — див. мертвий Словник синонімів Вусика
- мрець — мерця, ч. Померла людина; покійник. Великий тлумачний словник сучасної мови
- мрець — МРЕЦЬ, мерця́, ч. Померла людина; покійник. Палагна поправляла полотно на мерцеві, а її пальці чули холод мертвого тіла (М. Коцюбинський); І помирали улітку менше. Ціле літо, бувало, місяцями немає ні одного мерця (І. Муратов); * У порівн. Словник української мови у 20 томах
- мрець — мрець : ◊ мрець <�її> не схоті́в би про люту, недобру жінку (ст): Його жінку знаю добре. Була собі нічого. Опісля стала такою, що навіть мрець її не схотів би. Це, певне, з жовчі (Селепко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- мрець — ходя́чий (живи́й) мрець (мертве́ць). 1. Дуже худа, виснажена, немічна і т. ін. людина. У мене перед очима стоять привиди — київські звільнені з неволі громадяни, живі мерці (О. Довженко). 2. Людина, що втратила інтерес до життя, байдужа до всього. Фразеологічний словник української мови
- мрець — Мрець, мерця́, мерце́ві, мерце́м; мерці́, мерці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- мрець — МРЕЦЬ, мерця́, ч. Померла людина; покійник. Палагна поправляла полотно на мерцеві, а її пальці чули холод мертвого тіла (Коцюб., II, 1955, 352); І помирали улітку менше. Ціле літо, бувало, місяцями немає ні одного мерця (Мур., Бук. Словник української мови в 11 томах
- мрець — Мрець, мерця́ м. Мертвець. Єв. І. XI. 41. Він дуже боявся мерців. Левиц. І. Як у мерця очі не заплющені — на вмірущого. Ном. 312. Словник української мови Грінченка