1. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)

сусід

Сусі́д, -да, -дові; -сі́ди, -сі́дів і сусі́да, -ди, -ді; -сі́ди, -сі́д (ч. р.)

Джерело: Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сусід — сусі́д іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. сусід — СУСІ́Д, а, ч. 1. Той, хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь. Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин (Марко Вовчок); Сусід мій з другого “номера” вічно трумкає [бренькає] на п'яніно [піаніно] (М. Коцюбинський); У хвіртку входили сусіди й сусідки (О. Словник української мови у 20 томах
  3. сусід — Близький сусід ліпше, як далеко брат. Від нього скорше поміч дістанеш в нещастю. Бодай доброго сусіда мати, тай своїм плугом орати. Бажання миролюбного трудящого чоловіка. Знають сусіди твої обіди. Сусіди знають, як ти живеш. Приповідки або українсько-народня філософія
  4. сусід — -а, ч. 1》 Той, хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь. || мн. Родина, що мешкає поруч, поблизу. Ходити по сусідах — обходити сусідів одного за одним з певною метою. 2》 Той, хто займає найближче від кого-небудь місце. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. сусід — СУСІ́Д, а, ч. 1. Той, хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь. Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин (Вовчок, І, 1955, 80); Сусід мій з другого «номера» вічно трумкає [бренькає] на п’яніно [піаніно] (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  6. сусід — Сусід, -да м. Сосѣдъ. Ой піду я до сусіда воза позичати. Мет. 12. Словник української мови Грінченка