сусід
Близький сусід ліпше, як далеко брат.
Від нього скорше поміч дістанеш в нещастю.
Бодай доброго сусіда мати, тай своїм плугом орати.
Бажання миролюбного трудящого чоловіка.
Знають сусіди твої обіди.
Сусіди знають, як ти живеш.
Коли сусід як мід, тоді проси його на обід.
З сусідом говори тоді, коли він в добрім настрою.
Сусідська річ позичати вогню.
Давно, коли ще не знали сірників, придержували огонь з великою пильністю, та коли погас то ішли до сусіда позичати кілька гор'ючих угликів у череп.
Сусідські діти найпустіші.
Так нам здається, бо з іншими дітьми так часто не стрічаємося і не живемо близько.
Тоді сусід добрий, коли мішок повний.
Як нам добре поводиться то і сусіди горнуться до нас.
У сусіда ума не позичиш.
Кожний живе своїм розумом.
Джерело:
Приповідки або українсько-народня філософія
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- сусід — сусі́д іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- сусід — СУСІ́Д, а, ч. 1. Той, хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь. Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин (Марко Вовчок); Сусід мій з другого “номера” вічно трумкає [бренькає] на п'яніно [піаніно] (М. Коцюбинський); У хвіртку входили сусіди й сусідки (О. Словник української мови у 20 томах
- сусід — -а, ч. 1》 Той, хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь. || мн. Родина, що мешкає поруч, поблизу. Ходити по сусідах — обходити сусідів одного за одним з певною метою. 2》 Той, хто займає найближче від кого-небудь місце. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сусід — Сусі́д, -да, -дові; -сі́ди, -сі́дів і сусі́да, -ди, -ді; -сі́ди, -сі́д (ч. р.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- сусід — СУСІ́Д, а, ч. 1. Той, хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь. Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин (Вовчок, І, 1955, 80); Сусід мій з другого «номера» вічно трумкає [бренькає] на п’яніно [піаніно] (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
- сусід — Сусід, -да м. Сосѣдъ. Ой піду я до сусіда воза позичати. Мет. 12. Словник української мови Грінченка