сусід
СУСІ́Д, а, ч.
1. Той, хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь.
Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин (Вовчок, І, 1955, 80);
Сусід мій з другого «номера» вічно трумкає [бренькає] на п’яніно [піаніно] (Коцюб., III, 1956, 131);
У хвіртку входили сусіди й сусідки (Довж., І, 1958, 217);
*Образно. Горе з бідою близькі сусіди (Укр.. присл.., 1963, 35);
// мн. Родина, що мешкає поруч, поблизу.
Мали сусіди хорошого сина: Був він їм смирна і добра дитина (Щог., Поезії, 1958, 340);
До сусідів збиралися молодиці на посиденьки (Тют., Вир, 1964, 23).
Ходи́ти (піти́, кида́тися, ки́нутися і т. ін.) по сусі́дах — обходити сусідів одного за одним з певною метою.
Пішов Хома по сусідах позичати хліба (Коцюб., І, 1955, 91);
Прийшлось кумів брати,— ніхто не хоче.. Кинулась Оришка по сусідах… (Мирний, І, 1949, 139).
2. Той, хто займає найближче від кого-небудь місце.
[Милевський:] Дозвольте провести вас на концерт і бути там вашим сусідом (Л. Укр., II, 1951, 34);
Мій хлопчику! З тобою сам би я Охоче сів на лаву, розгорнув би Синенький зошит, підштовхнув сусіда Під бік чи в спину (Рильський, II, 1960, 102);
Погиба не пішов стрічати посланців: він.. не сподівався чогось цікавого почути від них, зрештою, йому це розкажуть сусіди по нарах (Стельмах, II, 1962, 255);
// Про розташований поблизу завод, військову частину і т. ін.
Батареї вже тут не було. Самієв перекинув її на поміч сусідові далеко на лівий фланг, куди зараз перенісся центр бою (Гончар, III, 1959, 362).
3. Держава, місцевість, що межує з іншою державою, місцевістю, а також населення суміжної держави, місцевості.
Сусіде мовчали. Дивилися, як королі Із Польщі втікають (Шевч., І, 1963, 79);
[Амфіон:] Як буде мур готовий, прийдуть люди і докінчать хати, палати й храми, під захистом тривким їх праця буде тривка й доладна.. — то буде впорядкована громада, народ, не гірший від своїх сусідів (Л. Укр., І, 1951, 450);
Договір про дружбу і соціалістичне змагання між трудящими двох районів-сусідів підписали представники району Міхаловце Східнословацької області (ЧССР) і Ужгородського району Закарпатської області (СРСР) (Рад. Укр., 2.III 1974, 3);
// Той, хто володіє суміжними землями і т. п.
Йому було приємно, що він, старий генерал, якого сусіди вважали «червоним» і небезпечним, завжди лишався вірним собі. Як завжди, він і тепер, у сі тривожні часи, обстоював погляд, що земля має належати до тих, хто її обробляє (Коцюб., II, 1955, 383);
На делікатному виду зайнявся рум’янець, як він, провівши очима всіх до останку [селян], вертався в світлицю серед сусідів священиків (Н.-Лев., III, 1956, 10).
Значення в інших словниках
- сусід — сусі́д іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- сусід — СУСІ́Д, а, ч. 1. Той, хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь. Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин (Марко Вовчок); Сусід мій з другого “номера” вічно трумкає [бренькає] на п'яніно [піаніно] (М. Коцюбинський); У хвіртку входили сусіди й сусідки (О. Словник української мови у 20 томах
- сусід — Близький сусід ліпше, як далеко брат. Від нього скорше поміч дістанеш в нещастю. Бодай доброго сусіда мати, тай своїм плугом орати. Бажання миролюбного трудящого чоловіка. Знають сусіди твої обіди. Сусіди знають, як ти живеш. Приповідки або українсько-народня філософія
- сусід — -а, ч. 1》 Той, хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь. || мн. Родина, що мешкає поруч, поблизу. Ходити по сусідах — обходити сусідів одного за одним з певною метою. 2》 Той, хто займає найближче від кого-небудь місце. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сусід — Сусі́д, -да, -дові; -сі́ди, -сі́дів і сусі́да, -ди, -ді; -сі́ди, -сі́д (ч. р.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- сусід — Сусід, -да м. Сосѣдъ. Ой піду я до сусіда воза позичати. Мет. 12. Словник української мови Грінченка