1. Словник української мови Грінченка

верх

Верх, -ху

м.

1) Верхъ. Козел сміливіший — ізліз на самий верх. Рудч. Ск. Вода так через верх ллється. Рудч. Ск. з верху до споду. Съ верху до низу. на версі. Сверху. Коровай накривають рантухом так, щоб різка з яблуками стреміла на версі. Г. Барв. IV. 30. через верх слухати. Невнимательно слушать, пропускать мимо ушей. Як батько казав: «не важся за його йти», то я слухала його через верх. Г. Барв. 277.

2) Поверхность. Верх землі.

3) Крыша, покрышка (шубы). Кожух.... сіронімецький верх. Сим. 227.

4) Верхняя часть, верхній край чего либо. верхи. Въ палкѣ верхній конецъ, когда на ней міряються, чья очередь. Ив. 14. — у неводі. Верхній край невода. Вас. 186, Браун. 10.

5) Верхушка (дерева, горы, стога и пр.). Kolb. I. 63. Ой у городі конопельки — верхи зелененькі. Мет. 61. А що буря верхи позривала. Грин. III. 418. На дуба зліз, на самий вершечок. Чуб.

6) Крыша; глава церковная. Стоїть церква без верха, у їй людей без числа. Ном. стр. 296, № 196. Стане церковця з трома верхами, з трома верхами, з трома хрестами. О. 1861. XI. Св. 62. твоя хата, а мій верх. Обрядовыя слова новобрачной, подъѣзжающей къ хатѣ мужа, выражающія пожеланіе властвовать въ домѣ мужа. Мил. 123.

7) Дымовая труба, отверстіе для выхода дыма изъ печи. Мій верх і заткало. Ном. № 2575. Ти думаєш, дурню, я тебе кохаю, я такими дурнями верхи затикаю. н. п. верхи трусити. Трубы чистить. Сим. 130.

8) верхами = верхи. А москалі їй назустріч, як один, верхами. Шевч. 85. Не їдь до мене трьома верхами, приїдь до мене трьома возами. Грин. III. 266.

9) Верхъ, излишекъ. Вас. 191. ум. вершок, вершечок.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. верх — Верх (21, 439) – “вершина гори”; [ІЦ-2006] Словник з творів Івана Франка
  2. верх — (найвища частина чогось) вершина, вершок, верхівка; верхів'я, (гірського пасма) гребінь, розм.: верховина, маківка, (гострий вершечок гори) пік; (дерев) верхів'я. Словник синонімів Полюги
  3. верх — верх 1 іменник чоловічого роду верхня частина чогось * Але: два, три, чотири ве́рхи верх 2 іменник чоловічого роду дах; димар; у шапці верх 3 прийменник поверх, зверху незмінювана словникова одиниця діал. Орфографічний словник української мови
  4. верх — Верх, прийм. На. Самсонюк вхопив плащ, прикрив ним книжки, а сам сів верх них з наміром не встати (Галіп, 31). Українська літературна мова на Буковині
  5. верх — Вершина, ВЕРХОВИНА; (щастя) вінець; (над чим) перевага; (домівки) покрівля, дах, (церкви) баня; (кожуха) покриття; Д. димар; вершок, вершечок. Словник синонімів Караванського
  6. верх — -у, ч. 1》 Верхня, найвища частина чого-небудь; вершина. || Поверхня землі, якої-небудь рідини і т. ін. 2》 кого, перен. Перевага в чому-небудь. Брати верх. 3》 Купол, баня. || Покрівля на хаті, будинку і т. ін.; дах. 4》 Димохід на хаті, будинку і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. верх — ВЕРХ, ч. 1. род. у. Горішня, найвища частина чого-небудь; вершина; протилежне низ. Гей, у лісі, в лісі Стоять два дубочки, Гей схилилися верхи докупочки (з народної пісні); Загриміло, ударило так, наче розкололися всі найбільші карпатські верхи (А. Словник української мови у 20 томах
  8. верх — Аби моє зверха було. Про такого, що все хоче бути перший у всім. Хто зверху, того й б'ють. Хто кривдить слабшого, проти того опінія загалу. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. верх — див. вершина; вінця; димар Словник синонімів Вусика
  10. верх — бра́ти / взя́ти верх (го́ру) над ким—чим і без додатка. 1. Виявлятися сильнішим від кого-, чого-небудь; переважати когось, щось. Утома була така сильна, що брала верх над усім: вони просто впали (М. Фразеологічний словник української мови
  11. верх — ВЕРХ (верхня, найвища частина чого-небудь), ВЕРХІ́ВКА, ВЕРШО́К, ВЕРШЕ́ЧОК, ГРЕ́БІНЬ, ВЕРШИ́НА, ВЕРХІ́В'Я, ВЕРХОВИ́НА, МА́КІВКА розм., ЧОЛО́ розм. (перев. дерева, гори); ШПИЛЬ, ТІ́М'Я рідко, ГРУНЬ діал. Словник синонімів української мови
  12. верх — Верх, ве́рху, ве́рхові, на верху́ і на ве́рсі; верхи́, -хі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. верх — ВЕРХ, у, ч. 1. Верхня, найвища частина чого-небудь; вершина. Гей, у лісі, в лісі Стоять два дубочки, Гей схилилися верхи докупочки (Укр.. лір. пісні, 1958, 215); Сонце над самим обрієм виглянуло.., осяяло верхи кручі й обличчя обох будівничих (Сміл. Словник української мови в 11 томах
  14. верх — (ст.слов., лит.) Вінчання споруди чіткою формою. Архітектура і монументальне мистецтво