1. Словник української мови Грінченка

губа

Губа, -би

ж.

1) Губа. Як би не зуби та не губи, була б душа на дубі. Ном. № 368. Язичок мельне, та й у кут, а губу натовчуть. Ном. Поцілував Бондарівну у самії губи. Закр. 100. Иногда въ значеніи: ротъ. Має губу від уха до уха. Ном. № 12982 — ротъ до ушей. З доброї губи добре і слово. посл. на всю губу. Вполнѣ, совершенно, сильно, очень. Реве на всю губу. Чуб. ІІІ. 382. На всю губу пан. Ном. № 1160. Гріха на всю губу. Шевч. Въ Галиціи — цілою губою. Ґазда цілою губою. Ном. № 10101. роспустити губи. Много говорить, врать, сплетничать. А вони вже й роспустили губи; ех, бабська натура! Ном. губу закопилити. а) Надуться, разсердиться; б) заважничать. Ном. № 5084. робити з губи халяву. Не исполнять обѣщанія. Не роби з губи халяви.

2) мн. губи. Грибы. А хто любить губи, губи, а я печериці. Закр. 87. Виросло несчислено богато ріжних губ та грибів. Гн. І. 70.

3) = губаня. Гол. Од. 80, 83. ум. губка, губонька, губочка. Мнж. 108. ув. губище.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. губа — губа́ 1 іменник жіночого роду частина обличчя * Але: дві, три, чотири губи́ губа́ 2 іменник жіночого роду поширена назва морських заток на Півночі Росії * Але: дві, три, чотири губи́ губа́ 3 іменник жіночого роду округа в Московській Русі * Але: дві, три, чотири губи́ іст. Орфографічний словник української мови
  2. губа — див. губка Словник церковно-обрядової термінології
  3. губа — I -и, ж. 1》 Кожна з двох шкірно-м'язових рухомих складок, що утворюють краї рота у людей і тварин. || Рожеві, червонуваті краї цих складок, що є зовнішньою частиною слизової оболонки ротової порожнини. Заяча губа мед. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. губа — губа́: ◊ пан на ці́лу губу́ → пан Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. губа — Аби що до губи, будуть їсти зуби. Коби була страва, а їсти буде кому. Коли б не губа, то була б золота шуба. Якби чоловік не потребував їсти, то за ті гроші дуже красно вдягався б. Шуба—кожух. Лижи мені губи, як гіркі, бо солодкі, я сам собі оближу. Приповідки або українсько-народня філософія
  6. губа — 1 (-и) ж. Словник жарґонної лексики української мови
  7. губа — ду́ти гу́бу (мо́рду). Чванитися, пихато поводитися. Новими чванились шапками, І ратник всякий губу дув (І. Котляревський); Дме морду, що й граблями носа не дістанеш! (Укр.. присл..). відставля́ти гу́бу. Дивіться, скільки пошани має в селі голова Петрюк!.. Фразеологічний словник української мови
  8. губа — ЗАТО́КА (частина водного простору, що вдається в сушу); БУ́ХТА (невелика глибока морська затока); ЛАГУ́НА (неглибока морська затока); ГУБА́ (перев. Словник синонімів української мови
  9. губа — Губа́, губи́; гу́би, губі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. губа — ГУБА́¹, и́, ж. 1. Кожна з двох шкірно-м’язових рухомих складок, що утворюють краї рота у людей і тварин. Юзя нагнулась над книжкою, і губи.. почали тремтіти (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах