1. Словник української мови Грінченка

гучний

Гучний, -а, -е

1) Звонкій, громкій, звучный. З себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. МВ. ІІ. 31.

2) Веселый, шумный. Їй забажалося життя світового, гучного. Левиц. І. 339. Гучне весілля справили.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гучний — гучни́й прикметник Орфографічний словник української мови
  2. гучний — ГОЛОСНИЙ, лункий, грімкий, громохкий, с. громовий; (- струни) дзвінкий; (дзвоник) голосистий; (- свято) бучний; (скандал) широко розголошений; (- фразу) пишномовний, високомовний, повний обіцянок; (- чутку) стоголосий, стоустий. Словник синонімів Караванського
  3. гучний — -а, -е. 1》 Який дзвінко лунає, якого далеко чути; дзвінкий, голосний. || Який утворює або здатний утворювати голосні, дзвінкі звуки. 2》 Те саме, що бучний. 3》 Який став широко відомим; який набув великого розголосу. 4》 перен. Пишномовний, багатообіцяючий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. гучний — див. голосний; шумливий Словник синонімів Вусика
  5. гучний — ГАЛАСЛИ́ВИЙ (який зчиняє галас; сповнений галасу, криків), ГАМІРЛИ́ВИЙ, ГАМІРНИ́Й, ГУЧНИ́Й, ГОМІНЛИ́ВИЙ, ГОМІНКИ́Й, БУЧНИ́Й, ГОЛОСНИ́Й, ШУМЛИ́ВИЙ, ГАЛАСУВА́ТИЙ розм. Галасливим, радісним натовпом вибігли учні з школи (О. Словник синонімів української мови
  6. гучний — Гучни́й, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. гучний — ГУЧНИ́Й, а́, е́. 1. Який дзвінко лунає, якого далеко чути; дзвінкий, голосний. Від багаття доноситься гучний регіт веселої юрми (Коцюб., І, 1955, 184); Папань вийняв з-за пояса сокиру, і незабаром гучний стукіт луною покотився навколо (Донч. Словник української мови в 11 томах