динька

Диня, -ні

ж. раст. Дыня. Cucumis Melo. ЗЮЗО. І. 120. Бодай твої кавуни та побили табуни, бодай твої дині та поїли свині. Чуб. V. 1177. Различн. породы дынь: дрислівка, дубівка. Кв. II. 239, зімівка, качанка, липівка, татарка (см.). ум. динька. Рудч. Ск. II. 9. І як що єсть було насіннячко, ягідки які, динька, — посипле, положить на могилу. Сим. (Хата, 215).

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. динька — -и, ж. Зменш.-пестл. до диня. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. динька — Декоративний елемент у вигляді кулі або овоїду, яким прикрашалися поділені по горизонталі на частки колони, різьблені стовпи, дверні портали і наличники вікон в архітектурі Московії XVI–XVII ст. Архітектура і монументальне мистецтво
  3. динька — ди́нька іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири ди́ньки Орфографічний словник української мови
  4. динька — ДИ́НЬКА, и, ж. Зменш.-пестл. до ди́ня. — Да-а, диня!..Непогана динька!. (Донч., VI, 1957, 140). Словник української мови в 11 томах