1. Словник української мови Грінченка

думний

Думний, -а, -е

1) Задумчивый, мыслящій. І думнеє чоло похмарніло. Шевч. (1883) 127.

2) Гордый. Чого ж ти така думна? Чого ти погорджаєш поповичами? Св. Л. 124.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. думний — ду́мний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. думний — -а, -е. 1》 розм. Заглиблений у думки; задумливий, замислений. || Який виражає заглибленість у думки. 2》 рідко. Те саме, що гордовитий. 3》 іст. Прикм. до дума 3). || Стос. до боярської думи. Думний дяк. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. думний — див. пихатий Словник синонімів Вусика
  4. думний — ГО́РДИЙ (сповнений самоповаги; який виражає особисту гідність), ГОРДОВИ́ТИЙ, АМБІ́ТНИЙ, ГОРДІВЛИ́ВИЙ, ГОРДЛИ́ВИЙ, ДУ́МНИЙ, ДУМЛИ́ВИЙ, ЧИ́ННИЙ розм. (сповнений почуття власної гідності). — Ти не знаєш козацьку вдачу — гордий народ! (С. Словник синонімів української мови
  5. думний — Ду́мний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. думний — ДУ́МНИЙ, а, е. 1. розм. Заглиблений у думки; задумливий, замислений. А Настя мені якось і каже: — Так от чого матуся така думна ходила!.. (Вовчок, І, 1955, 262); Чорнобривцями заквітчаний [на фото], у рушник прибраний, а сам думний та сумний… (Вас., Вибр. Словник української мови в 11 томах