1. Словник української мови Грінченка

дух

Дух, -ха и -ху

м.

1) Воздухъ. Паляниця як пух, як дух, як милее щастя. Ном. № 12332.

2) Запахъ. Куривсь для духу яловець. Котл. Ен. І. 19. Дух вовчий обмили. О. 1861. VI. 164.

3) Теплота. Шух. І. 263. Тепера солома — ні духу з неї, ні що.

4) Духъ, дыханіе. Глянула, усміхнулась, — та й духу не стало. Й мати вмерла, в одній ямі обох поховали. Шевч. Захопило дух. Так йому дух затягне, дише, дише, поки оддише. Ото мороз, аж дух захвачує. Ном. Над ним воли своїм духом дихали. Чуб. ІІІ. 323. боюся твого сина й духу. Очень боюсь твоего сына. Грин. І. 149. дух ледві зводить. Едва дышетъ. Мкр. Н. 5. важким духом дихати на кого. Гнѣваться, сердиться на кого. Ном. № 3360. нечистим духом дихати на кого. Быть неискреннимъ къ кому, обманывать кого. Король на нас нечистим духом дише, універсали єзуїтські пише. К. ЦН. 180. що духу. Изо всѣхъ силъ. Пан, що було в його духу, пригнався. МВ. (О. 1862. ІІІ. 70). що духу є зіпає. Кричить во все горло. без духу прибігти. Запыхавшись отъ быстраго бѣга, испугавшись сильно, прибѣжать. Драг. 48. духом. Мигом. Духом збігає і принесе. Васильк. у. Кинулись духом і, не справивши нічого, похапцем звінчалися, щоб ще не розлучила нас пані. МВ. (О. 1862. ІІІ. 68).

5) Духъ, мужество, смѣлость. Набравшися духу, мовляв. нагнати духу. Напугать. Ном. №4181.

6) Духъ, душа. Малі тілом, та великі духом. Ном. № 7332. нема ні духа. Нѣтъ рѣшительно никого, ни души. Мнж. 31. Нема нікого, аж ні духа, а ні тобі лялечки. Мнж. 130.

7) Духъ. Із Отця, із Отця Дух святий виходить. Чуб. ІІІ. 11. І Дух Божий вітав над водами. Св. П. 1 кн. Мус. І. 2.

8) Духовъ день (праздникъ). До Духа не знімай кожуха. Ном.

9) Прорубь для ловли рыбы, закрывающаяся конусообразною кучею снѣга. Сим. 146. 10. — земляний. Паутина, которой земляные пауки выстилаютъ свои норы. Мнж. 156. ум. душок.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дух — дух 1 іменник чоловічого роду свідомість, дихання, запах тощо дух 2 іменник чоловічого роду у міфології Орфографічний словник української мови
  2. дух — Нематеріяльність, свідомість, психічний світ; УР. Святий <�Божий> Дух, Божа благодать; ФР. мужність, сміливість, відвага, рішучість, запал, завзяття, ентузіязм, енергія, вогонь, надхнення; (часу) характер, знамення, тенденція, ознака... Словник синонімів Караванського
  3. дух — I [дух] -ха, м. (на) -хов'і/духу мн. -хие, -х'іў (у міфології) II [дух] -ху, м. (y) дус'і, мн. -хие, -х'іў (свідомість, дихання, запах тощо) Орфоепічний словник української мови
  4. дух — ч. 1》 род. -у, тільки одн. Психічні здібності, свідомість, мислення. Досягнення людського духу. || У матеріалістичній філософії та психології – мислення, свідомість як особлива властивість високоорганізованої матерії, вищий продукт її. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. дух — дух: ◊ запе́рло дух стало важко дихати (ст) ◊ розвіятися як дух → розвіятися Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. дух — Всі були одного духа, а тепер поспускали вуха. Всі були того самого переканання, а тепер стратили надію у власні сили. Додав духа. Підбадьорив, підохотив, щоб устояли у евому ділі. До Святого Духа, не скидай кожуха, а по Святім Дусі ходи у кожусі. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. дух — А, ч. 1. військ. Солдат до присяги. Духів завжди найбільше гноблять. 2. злоч. Новачок, новоприбулець у силових структурах. 3. Новачок. Не треба від нього вимагати: він ще дух і багато чого не знає. 4. Абітурієнт. Вся Виставка забита духами через вступні екзамени. Словник сучасного українського сленгу
  8. дух — (-а) ч. 1. арм.; зневажл. Молодий солдат (у перші шість місяців строкової служби). БСРЖ, 173; СЖЗ, 38. Словник жарґонної лексики української мови
  9. дух — див. вонь; запах; сила Словник синонімів Вусика
  10. дух — Онтологічна категорія, яка звичайно вживається для позначення елементу буття (субстанції, дійсності), протилежного матерії, тілу; психічна енергія, розум, свідомість. Універсальний словник-енциклопедія
  11. дух — (аж) дух (по́дих) заби́ло кому. Хто-небудь дуже вражений; у когось перехоплює дихання (від збудження, хвилювання і т. ін.). Денисові знову забило дух, але вже не з страху, а з думки, що то зараз буде, що то він довідається? (Б. Фразеологічний словник української мови
  12. дух — ДУХ — потенціал творчої активності, того переходу від стану речей до стану ідей (і навпаки), що постійно здійснюється всередині діяльності. Філософський енциклопедичний словник
  13. дух — ДИ́ХАННЯ (вбирання й випускання повітря відповідними органами), ВІ́ДДИХ, ПО́ДИХ (перев. окремий такт дихання); ДУХ розм. (перев. у сталих словосполученнях). Дихання його стало клекотливим і переривчастим (З. Словник синонімів української мови
  14. дух — Дух, ду́ху і ду́ха (мари), ду́хові, в ду́сі, ду́ше! ду́хи, -хів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  15. дух — ДУХ, ч. 1. род. у, тільки одн. Психічні здібності, свідомість, мислення. Досягнення людського духу; //У матеріалістичній філософії і психології — мислення, свідомість як особлива властивість високоорганізованої матерії, вищий продукт її. Словник української мови в 11 томах