дух

ДУХ — потенціал творчої активності, того переходу від стану речей до стану ідей (і навпаки), що постійно здійснюється всередині діяльності. Д. характеризує самоздійснення суб'єкта, його здатність відтворювати себе у предметному світі (зокрема культури) та розпредмечувати цей світ через творчу особистість. Як єдність процесів творчого опредметнення та розпредметнення Д. виступає в об'єктивній та суб'єктивній формі С. уб'єктивний Д. — це інтегральне самовизначення людського "Я" як ідеального буття, "внутрішнього світу", мислячої самосвідомості. Суб'єктивний Д. визначається через зростання у суб'єкті "безконечної персони" (Гегель) як результату перенесення зовнішнього універсуму у внутрішній світ особистості. Об'єктивний Д., навпаки, є пов'язаним із зворотним процесом опредметнення внутрішніх станів, тобто виходу за межі ідеальності у предметне буття, з прагненням суб'єкта до самореалізації як окремого культурного світу. Об'єктивний Д. постає у вигляді інтерсуб'єктивного колективного досвіду усіх різновидів суб'єктоб'єктної взаємодії, яка притаманна історичному процесу формоутворення олюдненого буття. Саме таке буття і здатне до інтеріоризації у "внутрішнє буття" суб'єкта. Отже, суб'єктивний та об'єктивний Д. виступають в органічній єдності. Взаємопов'язаність об'єктивного та суб'єктивного у складі Д. проявляється, зокрема, в тому, що він маніфестується через рольові структури діяльності суб'єкта та символічні витвори буття, що потребують індивідуальної розшифровки. В цьому відношенні Д. виступає трансформаційним процесом взаємопереходів суб'єктивного та об'єктивного, універсального та індивідуального, формоутворення та змістонаповнення. До атрибутів Д. належать: 1) активність як самотворча діяльність на перетині буттєвості та свідомості; 2) безконечність, тобто здатність до трансценденції, виходу з себе у все вищі ціннісні сфери, до перетину усіх кордонів; здатність, що репрезентується невичерпними можливостями творчості та розуму суб'єкта; 3) свобода як самодіяльність, як необмеженість самовідтворення, виявів проективних сфер свого здійснення, шляхів затвердження своєї буттєвості; 4) абсолютність як самоцінність та властивість самовизначення своїх предикатів, як неодмінного джерела усіх форм перетворення існуючого; 5) самосвідомість у вигляді саморефлексивного мислення та самопокладання смислу. Як філософська категорія Д. є наскрізною проблемою усієї історії філософії. У Платона, який уперше розгорнув цю проблему в систематичній формі, Д. це "світова душа", котра, будучи дотичною до істини та вічних ідей (ейдосів), об'єднує через гармонію і красу життєвий статус розуму та тілесність речей, виступає принципом саморуху. В давньогрецьк. філософії Д. трактувався не як надприродна сутність, а у складі буття і визначався чи то як "пневма" (життєва сила, або, навіть, "тонка" матерія на зразок повітря), чи як "нус" (інтелектуальне начало). Так, у стоїків Д. водночас і тілесний початок, і мудрість, здатність жити відповідно до Логосу світу. Тільки з Плотина починається спіритуалізація Д., яка набуває чіткого виразу у Філона Александрійського, котрий ототожнював Д. з Логосом, Софією, духовним життям. У християнстві Д. розглядався як третя іпостась Трійці ("Святий Дух"), що втілює творчу, породжуючу силу Бога-Отця і Бога-Сина. Земним місцеперебуванням цього Д. є церква та душі праведників. Відповідним чином патристика (Августин Блаженний) та томізм (Тома Аквінськиїї) перетлумачують тезу Аристотеля про Д. як вищий інтелектуальний регістр душі. В Україні, яків інших європейських країнах, релігійне розуміння Д. розвивалось у руслі християнської антропології (Могила, Прокопович, Яворський, Туптало, Кониський та ін.). Д. розглядався як істина душі та вища цінність. Сковорода пов'язує його з "внутрішньою людиною", що має богоподібну природу, та особливим, "третім" символічним світом біблійних архетипів вічності, краси, абсолюту. Масштабне вчення про Д. втілене у системі Гегеля. Для нього Д. — це світовий розум, котрий в своєму діалектичному розвитку за принципом тріади (теза, антитеза, синтеза) проходить фази чистих логічних сутностей, природи (як свого інобуття) та історії і усвідомлює себе як абсолют (абсолютну ідею чи абсолютне знання). В цьому розвитку Д. визначається як "для-себе-буття" чи свобода. Вчення про Д. розвивалось Марксом. Ідучи за Гегелем, він співставляє Д. та працю як дві діалектично пов'язані протилежності, в яких праця виступає як позитивна діяльність, що оречевлюється в її результатах, а Д. — як сила негації. Останнє означає у гегелівській традиції те, що "Я" принципово не згасає в жодному результаті, а використовує його як поштовх до подальшого розвитку, тобто предметне буття є для Д. стартовою підставою, передумовою руху. Отже, "первинність" буття є тут позитивно діалектичним моментом творчої негації Д. Розуміння Д. як вільної, творчої сили, що не оречевлюється, а лише символізується у бутті, розвинуте в XX ст. Бердяєвим. Він визначає Д. як творчість, що є подоланням небуття та втіленням свободи. В такій якості Д. виступає як смисл буття суб'єкта, що розкривається в особистісному існуванні людини. Д., за Бердяєвим, є поєднанням божественної природи з людиною. Аксіологічна позиція в розумінні Д. як найвищої цінності, що розкривається в історичному бутті, відстоювалась Дильтеєм та Віндельбандом. Проти віталістичного тлумачення Д. як інтелектуально паразитичного породження життєвого процесу, котре сковує душу (Клагес, Лессинг, Фробеніус) виступали Гартман, Шелер, Ясперс, для яких Д. маніфестує сходження суб'єкта через символ до вищих щаблів адекватного існування людини О. соблива, але соціально важлива лінія в аналізі Д. була пов'язана з проблемою духовних передумов національного життя. Історично тема національного Д. найбільш виразно формулюється Гердером, який вбачав в ньому носія базисних культурних форм нації та її мовної свідомості. Надалі проблема національного Д. розвивалась в зв'язку з філософією мови (Гумбольдт), філософією історії (Фіхте) та філософією культури (Шпенглер). В Україні проблема національного Д. розроблялась кирило-мефодіївцями (Костомаров, Куліш, Білозерський) під кутом зору народної свідомості, православ'я, укр. ідеї в контексті слов'янської культури. У складі питань державотворення аналіз національного Д. здійснювався в працях Донцова та Липинського. В культурно-історичному аспекті проблема національного Д. досліджувалась Чижевським. В сучасній літературі під поняттям національного Д. мається на увазі інтегральне виявлення духовних ресурсів ствердження нації як суб'єкта світової історії. Ці ресурси визначаються самосвідомістю народу, його світосприйняттям, віруваннями, ментальністю культури та соціальною пам'яттю традицій. Отже, проблема Д. виходить за межі чисто академічного інтересу і має значення не тільки в історико-філософському, а й світоглядно-соціальному ракурсі.

С. Кримський

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дух — (аж) дух (по́дих) заби́ло кому. Хто-небудь дуже вражений; у когось перехоплює дихання (від збудження, хвилювання і т. ін.). Денисові знову забило дух, але вже не з страху, а з думки, що то зараз буде, що то він довідається? (Б. Фразеологічний словник української мови
  2. дух — ч. 1》 род. -у, тільки одн. Психічні здібності, свідомість, мислення. Досягнення людського духу. || У матеріалістичній філософії та психології – мислення, свідомість як особлива властивість високоорганізованої матерії, вищий продукт її. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дух — Онтологічна категорія, яка звичайно вживається для позначення елементу буття (субстанції, дійсності), протилежного матерії, тілу; психічна енергія, розум, свідомість. Універсальний словник-енциклопедія
  4. дух — Дух, ду́ху і ду́ха (мари), ду́хові, в ду́сі, ду́ше! ду́хи, -хів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. дух — див. вонь; запах; сила Словник синонімів Вусика
  6. дух — Нематеріяльність, свідомість, психічний світ; УР. Святий <�Божий> Дух, Божа благодать; ФР. мужність, сміливість, відвага, рішучість, запал, завзяття, ентузіязм, енергія, вогонь, надхнення; (часу) характер, знамення, тенденція, ознака... Словник синонімів Караванського
  7. дух — I [дух] -ха, м. (на) -хов'і/духу мн. -хие, -х'іў (у міфології) II [дух] -ху, м. (y) дус'і, мн. -хие, -х'іў (свідомість, дихання, запах тощо) Орфоепічний словник української мови
  8. дух — (-а) ч. 1. арм.; зневажл. Молодий солдат (у перші шість місяців строкової служби). БСРЖ, 173; СЖЗ, 38. Словник жарґонної лексики української мови
  9. дух — ДИ́ХАННЯ (вбирання й випускання повітря відповідними органами), ВІ́ДДИХ, ПО́ДИХ (перев. окремий такт дихання); ДУХ розм. (перев. у сталих словосполученнях). Дихання його стало клекотливим і переривчастим (З. Словник синонімів української мови
  10. дух — дух: ◊ запе́рло дух стало важко дихати (ст) ◊ розвіятися як дух → розвіятися Лексикон львівський: поважно і на жарт
  11. дух — ДУХ, ч. 1. род. у, тільки одн. Психічні здібності, свідомість, мислення. Досягнення людського духу; //У матеріалістичній філософії і психології — мислення, свідомість як особлива властивість високоорганізованої матерії, вищий продукт її. Словник української мови в 11 томах
  12. дух — дух 1 іменник чоловічого роду свідомість, дихання, запах тощо дух 2 іменник чоловічого роду у міфології Орфографічний словник української мови
  13. дух — Всі були одного духа, а тепер поспускали вуха. Всі були того самого переканання, а тепер стратили надію у власні сили. Додав духа. Підбадьорив, підохотив, щоб устояли у евому ділі. До Святого Духа, не скидай кожуха, а по Святім Дусі ходи у кожусі. Приповідки або українсько-народня філософія
  14. дух — А, ч. 1. військ. Солдат до присяги. Духів завжди найбільше гноблять. 2. злоч. Новачок, новоприбулець у силових структурах. 3. Новачок. Не треба від нього вимагати: він ще дух і багато чого не знає. 4. Абітурієнт. Вся Виставка забита духами через вступні екзамени. Словник сучасного українського сленгу
  15. дух — Дух, -ха и -ху м. 1) Воздухъ. Паляниця як пух, як дух, як милее щастя. Ном. № 12332. 2) Запахъ. Куривсь для духу яловець. Котл. Ен. І. 19. Дух вовчий обмили. О. 1861. VI. 164. 3) Теплота. Шух. І. 263. Тепера солома — ні духу з неї, ні що. Словник української мови Грінченка