1. Словник української мови Грінченка

зуб

Зуб, -ба

м.

1) Зубъ. Добрі ті зуби, що кісіль жують. посл. А вона тільки зуби зціпила. МВ. ІІ. 38. Адам ззів кисличку, а в нас оскома на зубах. Ном. № 125. взяти на зуби кого́. Злословить о комъ. Вас щось на зуби взяли.

2) Зубъ — часть снаряда: зубець колеса, валька для катанья бѣлья, зубъ бороны, рала и пр. МУЕ. III. 17. Шух. І. 154, 228. Чуб. VII. 400.

3) вовчі зуби. Названіе рода писанки. КС. 1891. VI. 379.

4) Родъ пѣсни. Маркев. 34. Сопілка зуба затинала. Котл. Ен. І. 19. ум. зубик.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. зуб — зуб іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. зуб — -а, ч. 1》 мн. зуби, -ів. Кістковий утвір у роті людини та багатьох хребетних тварин, признач. для схоплювання, кусання й подрібнення їжі, а також для захисту. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. зуб — зуб: ◊ а́ні в зуб <�ного́ю> → ані ◊ взя́ти в зу́би обмовляти (ст) ◊ зуб ча́су → час ◊ кла́нцати (кле́нцати) зуба́ми → кланцати ◊ на оди́н зуб дуже мало (про їжу)(м... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  4. зуб — А, ч. 1. Образа. ◇ Мати зуб — ображатися на когось, затамувати злобу. Ти на когось із цієї компанії маєш зуб? 2. Клятвена обіцянка. ◇ Давати зуб — міцна гарантія достовірності чого-небудь. Словник сучасного українського сленгу
  5. зуб — (аж) вухналі́ кува́ти зуба́ми, жарт. Дуже тремтіти (від холоду, переляку і т. ін.). Тільки змерз чомусь, хоч і була ніч тепла,— аж вухналі кував зубами ковалисько (О. Фразеологічний словник української мови
  6. зуб — Зуб, зу́ба, зу́бові, на зу́бі; зу́би, зубі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. зуб — ЗУБ, а, ч. 1. мн. зу́би, і́в. Кістковий утвір у роті людини та багатьох хребетних тварин, признач. для схоплювання, кусання й подрібнення їжі, а також для захисту. Словник української мови в 11 томах