зуб

(аж) вухналі́ кува́ти зуба́ми, жарт. Дуже тремтіти (від холоду, переляку і т. ін.). Тільки змерз чомусь, хоч і була ніч тепла,— аж вухналі кував зубами ковалисько (О. Ільченко); Загорнувся він у перетку (у сіть), сидить, ухналі зубами кує (Україна сміється).

бра́ти / взя́ти на зу́би (на зуб, на зубо́к, на зубки́ і т. ін.). 1. кого. Обирати кого-небудь об’єктом глузування, пліток і т. ін.; судити, гудити. Коли приходив котрийсь з багачів, Мандрика або Підпара, ті, що мокли під ґанком зборні, брали його на зуби (М. Коцюбинський); (Гаврик:) Ну і хотів би я знати, чи й сьогодня (сьогодні) Насті похвортунить (пофортунить) так, як у ту неділю, що всіх перетанцювала? (Настя:) Краще б не брав мене на зубки (М. Кропивницький); Господиня звивалася, як вужівка, стараючися, аби все було якнайліпше, аби любі гості не взяли потім на зуб (Г. Хоткевич); Любила (купчиха) чайку попити, добре попоїсти, уволю поспати; не згірше вона любила і на зубок стороннього узяти (Панас Мирний). ухопи́ти на зу́ба. Та все ж забули, що в Ковалівці тепер Заруба сидить. Він же як ухопить на зуба, то й до нових віників пам’ятатимеш (В. Кучер). 2. що. Говорити, підхоплювати що-небудь сказане дотепно, влучно, вдало. — Який я вам Тихін Оверкович? Що за панібратство? Прошу називати мене .. товариш Басистий!.. Народ і взяв це на зубок. Усі як змовилися, почали називати його тільки так: “Товаришу Басистий” (В. Минко).

бра́тися / взя́тися зуба́ми за що. Рішуче, настійно домагатися чого-небудь. — Зубами взявся я за це діло. Пішов по установах, в усіх кабінетах побував, всі дозволи одержав (О. Гончар).

в зу́би кому, фам. Безпосередньо, особисто комусь (давати, тицяти, совати що-небудь). — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру (І. Нечуй-Левицький); Мені в зуби — диплом і розподілення в незабутній край босоногого дитинства (А. Крижанівський).

вибива́ти зуба́ми чечі́тку (третяка́). Дрижати, клацаючи зубами (перев. від холоду або переляку). — Ти Гната безп’ятого кликав? — питається біс.— Я! — відповів Терентій, посміхнувся над силу, а сам так зубами чечітку вибиває, що аж вихилитуються вони (М. Стельмах).

виграва́ти / ви́грати третячка́ на зуба́х кому. Бити кого-небудь по зубах. (Хома:) Я тобі такого третячка на зубах виграю, що аж за вухами залящить (М. Костомаров).

видира́ти / ви́дерти з зубі́в (з ро́та, з рук, з го́рла) у кого, кого і без додатка, несхв. Силоміць забирати, віднімати що-небудь у когось. — Ґазда.., а в бінної (бідної) удови з рота видираєш (Г. Хоткевич); — От і купив, от тобі й нива! — думав Роман..— Ціпов’яз з зубів видер мені ниву! (М. Коцюбинський); Тих, кому захочеться взяти булаву, немало. Важливіше видерти її з рук схизмата Хмеля (Н. Рибак); (Одарка:) Нехай віддасть хустку. Я в нього (Олексія) з горла видеру... (Г. Квітка-Основ’яненко).

видира́ти (вирива́ти) / ви́дерти (ви́рвати) зуба́ми що. Докладати всіх зусиль для досягнення чого-небудь. Заздрість до Юрія, злість на Мірошниченка й Іваншина роздирали його. Він тепер зубами .. буде видирати своє щастя (М. Стельмах); Хома .. видирав своє право зубами (О. Гончар).

виска́лювати (вискаля́ти) / ви́скалити зу́би, зневажл. Сміятися або посміхатися. Полюбила москаля, Та ще й зуби вискаля! (Т. Шевченко); — А парубкам з дівчатами сідати? — питав один парубок, вискаливши зуби (Г. Квітка-Основ’яненко); Він знову приносить півторбини оладків, канючить, вискаливши зуби: “Федоте, зроби шаблю” (Григорій Тютюнник).

вишкіря́ти (шкі́рити, щи́рити) / ви́шкірити (ви́щирити) зу́би, зневажл. 1. до кого і без додатка. Сміятися. Враз дама дожовує, ковтає і премило вишкіряє золоті зуби до Юри (Ю. Смолич); — Ти чого, підмагачу, зуби шкіриш? — дивується дядько Микола (М. Стельмах); А Калістрат Пилипович пихкає цигаркою й усміхається... — І чого б я ото зуби шкірив? Он в газетах пишуть, що озимина підгуляла, що шкідник насувається.. А Калістрат Пилипович усміхається (Остап Вишня); А стиляга удавано здивувався: — Що, важний птах? Може, вихователь який? Тепер уже всі глянули на Миколу, вишкірили зуби, сміються (Ю. Збанацький); Військо! Лаврентій єхидно вишкірив зуби: яке то військо? Отара овець! (А. Хижняк); У Джантемира відлягло від серця: отже, можна спокійно сидіти на Орі до весни, і він із непідробною радістю вищирив свої рідкі жовті зуби (З. Тулуб). вибі́лювати зу́би. — Ти чого вибілюєш зуби? — здивувався батько. — Бо є що вибілювати, — ще більше розбирав мене сміх (М. Стельмах). 2. Робити грізний вигляд. Ще й на моє нещастя прийшла мені на думку та страшна тітка Наталія: так-таки, неначе вона стоїть передо мною та вишкіряє зуби (І. Нечуй-Левицький); А коли він (прапорщик) блимнув білками і вишкірив зуби, Василько зі страху аж скрикнув (П. Панч); Юля, щоб не трудити ніг, сіла на дривітню. Андрій люто вишкірив зуби і гримнув, щоб вона встала (Григорій Тютюнник); Стадницький люто свариться на нього арапником, а парубчак у відповідь махнув кулаком, вишкірив зуби і зник між деревами. Шукай тепер вітра в полі (М. Стельмах). 3. на кого і без додатка. Злісно накидатися на кого-, що-небудь, виступати проти когось, чогось. — Братова часто вишкіряла зуби на невістку, бо вона мало допомагала їй по господарству (З газети).

вхопи́ти на зу́би (на зу́ба, на зу́бки), розм. Обирати кого-небудь об’єктом розмов, пересудів та дошкульного глузування. — Та все ж забули, що в Ковалівці тепер Заруба сидить. Він же як ухопить на зуба, то й до нових віників пам’ятатимеш (В. Кучер); (Надежда (сміється):) Ходімте, доки у мене є зайвий час та нікого нема в хаті, я вам прокажу азбуку, і ви побачите, як швидко у нас піде грамота. (Прохор:) Та я той... Ну, а як дізнаються та вхоплять на зубки? Знаєш, який у нас народ!.. (М. Кропивницький). вхопи́ти на ку́тні. (Любка:) Він її очима пече, а вона аж міниться в лиці, та все, сердешна, молиться та навколішки припада! (Хведоска:) Вже вхопили на кутні? (М. Кропивницький).

вчепи́тися (рука́ми й) зуба́ми за що, в що. Міцно триматися чого-небудь, не відступати від чого-небудь або тримати щось. Він не вчепився руками й зубами, як інші дукачі, в орну землю, а заглибився в темні ліси, кладучи їх під гостру сокиру (М. Стельмах); Славка наступала батькові на горло — кинь торгівлю. Сава зубами вчепився за свою скриньку — не лишу! (С. Чорнобривець).

горі́шок не по зуба́х. Дуже складна справа, не під силу кому-небудь. Взявся Григорій за них (розрахунки) охоче, та швидко запал пропав: горішок виявився не по зубах (З газети).

гостри́ти (рідше точи́ти) зу́би, несхв. 1. на кого, рідше проти (супроти) кого. Прагнути заподіяти комусь прикрість, шкоду і т. ін.; гніватися на когось. — Ну, вже я на того Стецька гострю зуби. Прохав бісового квакала зорати ниву ще з осені,— ніколи — каже (Панас Мирний); — На Полтавщину нема вороття. Там на мене управитель зуби гострить, закатує (П. Кочура); Дійшло до його вух, що бояри знов гострять супроти нього зуби (А. Хижняк); — Я тебе наскрізь бачу. Давно ви точите зуби на Борзня, ось тепер і радієте, що звели з ним рахунки (Ю. Бедзик). гостри́ти зу́ба. Здається, ніхто не гострив на нього зуба (З газети). 2. на кого—що і без додатка. Прагнути здобути чиюсь прихильність або заволодіти ким-, чим-небудь; посягати. Батьки та матері гострили на його зуби, як на корисного жениха (Панас Мирний); Чи був же хоч один з них (парубків), щоб не гострив зубів на неї (дівчину) (Г. Квітка-Основ’яненко); Не гостри зубів на чужеє (М. Номис); — Ми підемо шарпати кримські береги, коли Жолкевський точить зуби на нашу волю! (З. Тулуб); Почулися слова (Христі): — Ви, отче, як вовк. Де вглядите (побачите) овечку, вже й зуби точите (В. Речмедін). остри́ти зу́би, діал. Нехай собі не острить зуби на батькове добро (І. Франко). 3. на що. Прагнути одержати вигоду з чогось. В похоронному закладі .. не мають прейскуранта .. Для Клавди ясно, що вони вже п’ять днів гострять зуби на похорон у Річинських (Ірина Вільде); Керівництво “гострить зуби” на обчислювальну техніку, роздобуту з неймовірними труднощами .. Можливості її використання уявляє туманно, та дуже вже хочеться відрапортувати про виконання (чергової) постанови про впровадження комп’ютерів (З журналу).

грі́ти зу́би на со́нці, жарт. Проводити час у несерйозних розмовах (перев. надворі). Гріють зуби на сонці (сказано про жіноту, що весною, в свято, посідали під тином і скрекочуть собі) (Укр.. присл..); Любить-бо моя Мартоха гріти зуби на сонці, якби могла, то свою балачку сороці на хвості пов’язала б, щоб сорока розносила (Є. Гуцало).

да́ти по зуба́х кому. Побити кого-небудь, розправитися з кимсь. Знали вже (військовополонені).., як дали наші по зубах фашистам під Москвою (В. Козаченко).

дзвони́ти зуба́ми, фам. 1. Тремтіти від холоду, страху. Дзвоню зубами, бо мені зимно (М. Коцюбинський); — Мокрий, змерзлий вершник держиться за гриву та дзвонить зубами (Ю. Опільський); Вона (Анна) плакала голосно, а він (Михайло) смертельно перелякався.— Ходи! — кликнув, хрестячись та дзвонячи зубами (О. Кобилянська). 2. Не мати чого їсти, голодувати. Погана парафія, де піп зубами дзвонить (Укр.. присл..).

диви́тися в зу́би кому, фам. Виявляти зайву поблажливість, церемонність, запобігливість у поводженні з ким-небудь. — Ви нас газами душите, баржами в морі пускаєте на дно, а ми, думаєте, будемо вам в зуби дивитися? (О. Гончар); Тітка Мокрина, як у селі казали, нікому в зуби не дивилася (О. Ковінька).

діста́ти / дістава́ти по зуба́х від кого і без додатка, грубо. Зазнати невдачі, поразки у боротьбі, у бою тощо. Повторити наступ вони (фашисти) наважились аж через півтора місяця і знову, як відомо, дістали по зубах (З газети).

до ді́дька в зу́би, грубо. 1. зі сл. потра́пити, уско́чити і под. У небезпеку, в халепу. По всьому було видно, що ми потрапили до дідька в зуби (З усн. мови). 2. зі сл. іти́, ї́хати і т. ін. У найвіддаленіше і найнебезпечніше місце; будь-куди. — Я не можу тобі заборонити їхати куди ти захочеш,— .. люто вигукнув Петро,— не тільки в бухту Хрестову, але навіть до дідька в зуби! (В. Собко).

до зубі́в, зі сл. озбро́єний, озбро́ївшись і под. Дуже добре, у достатній мірі. Перед ґанком попового будинку Сафрона зупинив озброєний до зубів вартовий (М. Стельмах); Уночі Карапетян і Гаркавий, озброївшись до зубів, виповзли з траншеї і зникли у підземеллі (В. Собко).

до чо́рта в зу́би, грубо. У найнебезпечніше або найвіддаленіше місце. (Голос з 1-го хору:) Повтікали старогородські шевці, мабуть, до чорта в зуби (І. Нечуй-Левицький); (Ніна:) Знаю, Пашо, знаю, що кожен з нас, як стій, в атаку піде, у розвідку, на смерть, до чорта в зуби. І не злякається нічого в світі (Л. Дмитерко). до всіх бі́сів у зу́би. Зачеплений міцною рукою жінки, побіг (Сивоок) кудись до всіх бісів у зуби (П. Загребельний). чо́рту в зу́би. — Чого ви дивитесь, жіночки? Коли чоловіків забрали, то хай роздають увесь хліб, худобу — все одно кудись чорту в зуби спроваджують (Ю. Збанацький). (само́му) чо́ртові в зу́би. Так йому було весело і приємно стояти в компанії з батьком і коником в теплі гетьманського палацу з чарочкою, що він готовий був за одну таку мить кинутись не тільки в .. огонь, а самому чортові в зуби (О. Довженко).

зав’я́знути (зав’я́зти, нав’я́зти і т. ін.) в зу́би (в зуба́х) кому. 1. Стати об’єктом постійних розмов, думок і т. ін. — Е-е, коли б ви розказали про замчище, діду.— Зав’язло тобі в зуби те замчище! Дивись, і з голови не виходить (Панас Мирний). 2. Дуже сподобатися комусь. — Он Петро Горбатюк...— не слухала, бубоніла своє стара.— Чим не пара?.. Так ні — зав’яз їй у зубах той Наумчик (І. Рябокляч); (Терпилиха:) Знаю, чом тобі всі не люб’язні; Петро нав’яз тобі в зуби (І. Котляревський).

замовля́ти (загово́рювати) / замо́вити (заговори́ти) зу́би кому і без додатка. 1. Відвертати увагу кого-небудь від чогось, переводити розмову на щось інше. Дядько Янко, щоб заспокоїти родичок, напевно, щось розказує, заговорює зуби (М. Ю. Тарновський); Ідеаліст нещасний. Заговорив зуби, а я знову збився (І. Микитенко). забала́кувати зу́би. — Ти мені зуби не забалакуй, я без твого Аристофана коників чула (О. Гончар). 2. Вводити в оману, дурити когось. — У нас її (філоксери) нема! Старі люди скільки живуть, а такого не бачили. Не вірте, це він зуби нам замовляє! Це брехня (М. Коцюбинський); — Умієш ти (цигане) замовити зуби, та щоб після цього в печінці не кололо (М. Стельмах).

заора́ти (зари́ти) но́сом, фам. Упасти обличчям куди-небудь, у щось; перекинутися. Шарко прудко подався вперед, а Василькові крамарчук підставив ніжку, і він заорав носом у землю (П. Панч); Так осліп, нещасний (Михайлик), від тої отрути кохання, що й рівчака перед собою не вздрів і так заорав туди носом, аж кров пішла (О. Ільченко); Вийшов з дрюком дід Улас: — Ну, то як тобі у нас? — За коротким цим опросом (запитанням) Аж зарила біда носом (С. Воскрекасенко); Навмання кинувся Петрик до Дашковців. Прожогом вскочив у двері і зарив носом: за кущем порічок переможно скалив зуби Олесь (Є. Куртяк). запоро́ти но́сом. Підвівшись з задньої лави, як завжди, з-між молодиць, щоб іти наперед, він (Проць) чомусь плямисто почервонів, що рідко траплялось, а зустрівшись поглядом з Ловачем, не до добра спіткнувся, мало не запоров носом (В. Бабляк). зуба́ми заора́ти. — Стій! ні з місця! — крикнув той (панич) і шпорнув (шпурнув) першого з рундука так, що аж той зубами заорав (Панас Мирний).

злама́ти (зломи́ти) зу́би на чому і без додатка. Зазнати поразки, невдачі у чому-небудь. Під Москвою зломив (фашист) зуби, в Ленінград не йде без шуби! В Сталінграді все покинув, До Харкова дер без впину (Укр.. думи..); — Нас підтримають київські міщани й ремісники. А коли корона зламає зуби на такому дружному опорі,— підемо на Буг (Іван Ле); // Затративши чимало праці, зусиль, не справитися з чим-небудь. Невже він може повірити, що ця дівчина, практикантка, розв’язала проблему, на якій зламали зуби видатні інженери? Смішно навіть про це думати (В. Собко).

зуб за зуб. Відплата, помста образою за образу. Він рад був, що може відплатити Рифці зуб за зуб (І. Франко); — Колись я був добрий, а вони мене зробили злим. Що ж? Нехай так і буде. Я їм свого не подарую. Око за око, зуб за зуб (Григорій Тютюнник); — А що ж, вони наших рубатимуть, на рожни підійматимуть, а ми з ними цяцькатись? — говорили бійці загону.— Ні, зуб за зуб! Кров за кров! (О. Гончар).

зу́би з’ї́сти (прої́сти) на чому. Мати великий досвід у чомусь; ґрунтовно вивчити що-небудь. Мій тато зуби з’їв на паламарстві, а на долю не нарікає (А. Свидницький); (Бригадир:) Я зернини не висію по культивації. Я зуби на гречці з’їв (М. Рудь); — Я, хлопче, на цьому ділі, сказати б, зуби з’їв (М. Олійник); Молодий агроном не цурався старих людей, які зуби проїли на тій землі, все випитував їхній досвід (Ю. Яновський).

зу́би пока́зувати / показа́ти, ірон. Посміхатися до кого-небудь. Мій Омелько й собі .. до неї (дячихи) через тин: гі, гі, гі! і собі показує зуби (І. Нечуй-Левицький); А вулицею іде дядько Микола й питає: чи я сплю на пні, чи дрімаю? Я йому показую зуби й кажу: не сплю і не дрімаю (М. Стельмах).

зу́би прорі́жуться у кого. Хто-небудь набереться сили, стане владним, грізним. (Гаркуша:) Проріжуться і в нас зуби, зачекай (Насте) ...Не завжди нам по чужих прикажчикувати .. (О. Гончар).

зу́би скрипля́ть у кого і без додатка. Хтось дуже розлючений, сповнений гніву, ненависті. (Варка:) Оце ж у свахи Кондашихи аж зуби скрипітимуть від заздрості (М. Кропивницький).

зуб на зуб не попада́є (не потрапля́є). Хто-небудь дуже тремтить від великого холоду або з переляку. — Вовки в лісі з’явилися. Не чув? Думаєш, мені тепер не страшно на хутір іти? Зуб на зуб не попадає! (М. Стельмах); Дячок хвилювався. Робилось зимно і трясло: зуб на зуб не попадав (М. Хвильовий); Тепер на горішніх поверхах вікна доводиться відчиняти — так спекотно, а ось на нижніх — зуб на зуб не потрапляє (З газети).

зці́пивши зу́би. Стримуючи свої почуття, бажання; напруживши всі сили. (Юда:) Учитель мав улюбленців між нами, — ми, зуби зціпивши, їм догоджали (Леся Українка); Ольга, зціпивши зуби, тамувала гнів (Я. Качура); Він (Олаф) сам дрижав і працював з несамовитістю, зціпивши уперто зуби й майже не спочиваючи (В. Винниченко).

і зу́би ви́збираєш грубо. Уживається як погроза кому-небудь дуже боляче, відчутно побити за щось. — Цить! а то як візьму кочергу, то й зуби визбираєш,— крикнула Кайдашиха й скочила з місця (І. Нечуй-Левицький). і зубі́в не ви́збираєш. — Ти що? — аж підвівся з стільця земський.— П’яний приїхав. Я такого дам тобі агітатора, що й зубів не визбираєш (М. Стельмах).

і зубі́в не позбира́ти, зі сл. уда́рити. Дуже сильно. — В Черешні (корови) вдача норовлива, хвицнути може ратицею так, що й зубів не позбираєш (Є. Гуцало).

(і) на зуб ні́чого покла́сти кому, у кого. Хто-небудь зовсім не має чого їсти. Заробітчани довго мовчали. Лук’ян, худий, сірий, злий, сказав: — Ви собі дома, може, хоч який сухар маєте, а нам і на зуб нічого покласти (П. Панч).

ки́дати (кла́сти) / ки́нути (покла́сти) на зуб (на зу́би). Їсти, з’їдати. — От матінку маю,— скаржився Денис, мотузуючи торбу.— Де що в хазяйстві найласіше — зараз же кида собі на зуби (Григорій Тютюнник).

кла́сти / покла́сти зу́би на поли́цю (на ми́сник). Голодувати. Там (у степу), коли зародить, то возами ту пшеницю возять, але вже коли й недорід ущелепкається (трапиться)... отоді вже, чоловіче добрий, клади зуби на полицю (Ю. Збанацький); Що те панське жалування: сьогодні воно сяк-так годує тебе, а завтра, схоче пан, і покладеш зуби на полицю... (М. Стельмах). хоч зу́би клади́ на поли́цю. Іще раз вона спече коржі, а тоді хоч зуби клади на полицю (С. Чорнобривець). зу́би на клино́к. Козу зарізав, .. м’ясо з’їмо, а тоді зуби на клинок (Р. Іваничук).

кла́цати зуба́ми. 1. Дуже мерзнути. — Як ти себе вночі почуваєш... Зубами здорово клацаєш? — Що ти!.. Буває навіть жарко (О. Гончар). 2. на кого, грубо. Вороже, недоброзичливо і т. ін. ставитися до кого-небудь. Не живуть (люди), а по-вовчому бродять по світу і клацають один на одного зубами... (О. Гончар). 3. фам. Прагнути домогтися, досягти і т. ін. чого-небудь. (Острожин:) Такий молодий, в такий короткий час ви завоювали собі таке становище в літературі .. Та змилуйтесь! Чи один же цілий вік клацав зубами даремно, ви одразу такий шматок урвали... (Леся Українка).

крізь зу́би. Неохоче, невиразно, ледве розтуляючи рота; з незадоволенням. Воно, власне, було замітне вже й в останні дні перед моїм від’їздом, уже тоді у мами був неприємно холодний вираз в його присутності, одвертання очей, відповіді крізь зуби (Леся Українка).

лама́ти / злама́ти (полама́ти, облама́ти і т. ін.) зу́би на кому—чому, об кого—що і без додатка. Не одержувати бажаного результату; зазнавати невдачі, поразки і т. ін. Невже він може повірити, що ця дівчина, практикантка, розв’язала проблему, на якій зламали зуби видатні інженери? (В. Собко); — Нас підтримують київські міщани й ремісники. А коли корона зламає зуби на такому дружному опорі,— підемо на Буг (Іван Ле). пополама́ти собі́ зу́би (багато разів, тривалий час). (Сотник:) Пішли на ґвалт, та з’їли гарбуза. Об нас собі пополамали зуби! (М. Старицький).

лі́зти чо́ртові на ро́ги (в зу́би), фам. Наражатися на небезпеку; ризикувати потрапити у складну ситуацію. — Завжди сам лізеш чортові на роги! (О. Гончар); Льотчик провів друга на дорогу, сказав на прощання: — То гляди ж, Найдо, не лізь чортові в зуби. Будь обережний! (В. Минко). лі́зти (наско́чити) само́му чо́ртові на ро́ги. — Якби для того, щоб урятувати товариша, треба було не те що на вила, а й самому чортові на роги лізти, то й тоді ми не повинні задумуватися! — гнівно крикнув Кармелюк (М. Старицький); Бігти в ліс — значить наскочити самому чортові на роги! Будемо тут! — вирішив командир (П. Автомонов).

лупи́ти / полупи́ти зу́би. 1. грубо. Сміятися, реготати. — Нічого зуби лупить. Я, може, смерть перед собою бачив (Григорій Тютюнник). 2. з ким і без додатка, жарт. Проводити час у веселих розмовах з ким-небудь; розмовляти. Не швидко прибіг лакей на генеральшин крик. Не де ж він був, як не лупив зуби з Уляною (Панас Мирний); Можна й біля ґанку зуби полупити (Ю. Збанацький).

ма́ти зуб (зу́ба) на кого. Сердитися, гніватися на кого-небудь. Гнат і, мабуть, деякі з присутніх, може, отой композитор або отой поет.. — всі вони мали на мене зуб за Вероніку (П. Загребельний); Пан Андрій мав зуба на Кшивольського за його завжди зухвалі і ґвалтовні виступи (Г. Хоткевич); (Андрій:) Бєлін мав на неї зуба: він женихався, і — не вийшло (Я. Галан). ма́ти вели́кий зуб. Особливо великий зуб на нього (Ярошенка) має Пилип Варивода (В. Речмедін). ма́ти зу́би. Та-ак… Хм… От тобі й Маринка… І вона зуби має… (В. Винниченко); // проти кого. Бути незадоволеним, затаїти злість проти когось. Вже першого дня помітили козаки, що турки передусім мають зуб проти них (О. Маковей); (Смола:) Брехня. Ти просто маєш проти мене зуб (І. Микитенко); — Здрастуйте, — Данило й Харитон відповіли стримано, як і належить делегатам, та й мали вони проти цієї дівчини .. зуб (Ю. Смолич); Тільки проти Назарка зуб мав… А вийшло… (П. Загребельний).

молоти́ти зуба́ми (язико́м), зневажл. Говорити непотрібне. — Її за тоту (ту) політику вигнали з гімназії, а вона .. молотить і далі язиком (Д. Бедзик). зу́бом молоти́ти. — Раз робити, так робити, а не зубом молотити… Кидай свою сигару та берімося за пилку… (В. КуІчер). молоти́ти язико́м, як ці́пом. Вона, як ціпом, молотить і далі язиком (Д. Бедзик).

на зу́би (на зу́ба), зі сл. ма́ти, дава́ти і т. ін. Поїсти, перекусити. (Сліпий:) Гей, ти, де ти, балагуло, маєш ти там що на зуби? Горбатий провідник, почувши таку бесіду, навпростець шморгнув рукою в торби сліпого, вийняв добрий хліб, сіль і .. фляжку горілки (І. Франко); — Ну, добре,— сказав Павло.— Давайте-но щось там на зуба, та треба бігти до машини (В. Кучер).

на оди́н зуб; на одно́го зу́ба. Дуже мало (про їжу). — Боюся поїсти, бо тоді з голоду загину: се мені лиш на одного зуба (Три золоті сл..).

не по зуба́х кому, чиїх. Не під силу кому-небудь; надмірно важкий для когось. — А ти як думав? Кажу, буду слухати, значить буду. — Та вона ж (лекція) для тебе непідходяща, не по твоїх, як то кажуть, зубах,— говорив глузливим тоном парубок (Г. Коцюба); Тільки без дурощів: не хапати здобич, що не по зубах (М. Стельмах). по зуба́х. — Гарний горішок, тільки шкода — не наш,— кивнув Потьомкін на острів...— Думаю, що Антонові Андрійовичу з його козаками цей горішок буде цілком по зубах (С. Добровольський).

ні (ані́) в зуб (ного́ю), перев. зі сл. не зна́ти, не розумі́ти і т. ін.. Анітрохи, аніскільки, зовсім. Він математики ні в зуб не знає (Леся Українка); Все те був мій план, якого ти ні в зуб не розумієш (І. Франко); З людиною буває часто так, що, добре знаючи колишнього події, Вона сучасності ні в зуб не розуміє (М. Рильський); (Дудар:) Не з того кінця береш. Не розумієш української культури. (Книш:) Я? Не розумію? (Дудар:) Ані в зуб (І. Микитенко); // Зовсім не розумітися на чомусь. Я в латині — ні в зуб ногою (З газети).

о́ко за о́ко (, зуб за зуб). Уживається для вираження прагнення помститися за вчинене зло, несправедливість, образу і т. ін.; відплата тим самим. “Так,— думав він (Тимко) тепер, лежачи під кущем терну.—.. Що ж? Нехай так і буде. Я їм свого не подарую. Око за око, зуб за зуб” (Григорій Тютюнник); За мораллю й за законами кримінальних за все мусить бути тяжка відплата. Око за око (І. Багряний). о́ко за око́ і зуб за зу́ба. Ви чули, що сказано: “Око за око і зуб за зуба”. А я вам кажу не противитись злому (Біблія).

оско́ма на зуба́х від чого, перев. у кого. У когось виникає відраза до чого-небудь; неприємно, бридко від чогось. — Ох, які ми сьогодні благородні,— зітхнув Христолобенко,— аж нудно, аж оскома на зубах од благородних слів (Є. Гуцало).

па́льця в рот не клади́ кому і без додатка. 1. Хто-небудь кмітливий, дотепний, тямущий: такий, з яким слід бути обережним, бо може скористатися помилкою, промахом іншого. Гострий розум у Кузьми Харитоновича: пальця в рот не клади. Не кожний отак швидко зметикує, що й до чого (Я. Гримайло). не клади́ па́льця на зу́би. Піп у мене — я думав перше — так собі пришелепуватий чоловічок, коли, здається, я помилився — не клади йому пальця на зуби (С. Васильченко). 2. Хто-небудь уміє обстоювати свою думку, позицію, свій погляд, захистити свої інтереси і т. ін. “Зубата тітка,— подумав (Сагайдак),— цій пальця в рот не клади” (С. Добровольський); (Заболотний:) Де ж це Ярошенко? (Віктор:) Заява на нього надійшла. Серйозні справи викриваються. (Заболотний:) Он воно що!.. І все ж ти йому пальця в рот не клади. Він брат,— ого! Я його знаю... (О. Левада).

перелічи́ти (полічи́ти) зу́би кому і без додатка. Побити, ударити кого-небудь, перев. по зубах. — Встане не на ту ногу пан управитель — і зуби перелічить, і служби позбавить (М. Стельмах); — Чом ти йому зубів не полічив? — загомоніли кругом (Панас Мирний).

перетира́ти (перебира́ти, перемина́ти і т. ін.) / перете́рти (перебра́ти, перем’я́ти і т. ін.) на зуба́х кого. Пліткувати, лихословити про кого-небудь. А в гостинній панійки скрекотять, як ті сороки: без сорома (сорому) кожного на зубах перетирають (Панас Мирний); Кожного з своїх перебирали та перетирали пани на зубах і всякий раз верталися вони до тієї проклятої волі, котра гострим ножем стала впоперек їх горла (Панас Мирний); Знову почав Грицько гукати на всю хату, перетираючи та переминаючи на зубах не тільки Пріську з Христею, а й увесь рід їх (Панас Мирний).

показа́ти / рідко пока́зувати (свої́) зу́би (ро́ги, па́зурі). Виявити свою злостиву вдачу, свій характер, злі наміри і т. ін. — Хіба ти сама змалку не вивірила? Не дався він тобі ще узнаки? Підожди трохи, він покаже свої зуби ще гостріші, ніж колись… (Панас Мирний); Тепер (після пожежі) настала для них гірка година. Батько до нестями марнувався, мати їла себе, свого чоловіка і дітей. Тоді й батько показав роги… (А. Крушельницький); Влещуючи однією рукою поспільство, пан Бжеський незабаром показав свої пазури (З. Тулуб). — Ось же написано чорним по білому — неблагонадійний! .. Це значить, що новий лад не може на вас покластися, що ви в любий момент можете показати свої пазурі (Ю. Збанацький).

полі́зти чо́ртові в зу́би. Перебороти будь-які перешкоди, труднощі і т. ін. для досягнення своєї мети. Василь був сміливцем, відчайдушно-хоробрим хлопцем, який би самому чортові в зуби поліз (Ю. Бедзик).

попа́сти (попа́стися, потра́пити і т. ін.) / попада́ти (попада́тися, потрапля́ти і т. ін.) чо́рту в зу́би, грубо. Опинитися у скрутному становищі, бути в біді. Пройшовши мідні труби, попав чорту в зуби (Укр.. присл..); — Уже вертавсь у Паволоч, думав, що ти попавсь навіки чорту в зуби, так їхав рятувати (П. Куліш). попа́стися в зу́би біді́. Моєму поможи Енею, Щоб він з ватагою своєю Щасливо їздив по воді; Уже і так пополякали, Насилу баби одшептали, Попався в зуби був біді (І. Котляревський).

пополоска́ти / полоска́ти в ро́ті (зу́би, го́рло і т. ін.) чим і без додатка, жарт. Випити незначну кількість алкогольного напою; трохи випити. Та й де їм (молодим), вишкваркам, горілку ту круглять (пити) .. Не вспіють квартою в ротах пополоскать,— Вже й по-індичому в шинку заґерґотали! (П. Гулак-Артемовський); (Денис:) Ото либонь Гарасим кладе стіжок, чи нема в нього хоч капелини (горілки), щоб хоч зуби пополоскать? (М. Кропивницький).

потра́пити (попа́сти, попа́стися і т. ін.) на (го́стрі (голо́дні)) зу́би кому і без додатка. Стати об’єктом лихослів’я, пліток і т. ін. Уся сім’я Глущуків потрапила на голодні зуби, і хто тільки не хотів, той і не перемивав їй кісток (С. Чорнобривець); Попав їм (сусідам) Заруба на гострі зуби (В. Кучер). попа́стися (попа́сти) на зубо́к. (Іван:) Вже він мені попадеться на зубок: я йому допечу, коли не кулаком, то язиком (М. Кропивницький); — Ну, бережись, Миколо, попав Тарасу на зубок! — сказав Гулак господареві (Василь Шевчук).

приде́ржати / приде́ржувати язи́к ((свого́) язика́) (за зуба́ми). Утриматися від висловлення; змовчати. Але на цей раз я таки придержав свого язика і не розповів нічого (Л. Смілянський); — І ти, Павле Григоровичу, придержав язика за зубами (П. Панч).

продава́ти зу́би, зневажл. Сміятися, реготати (перев. без причини). Між людьми чесними зубів не продавай (Укр.. присл..); Але одного дня таки не витримав: він сказав їй, що взяв її не на те, щоб вона продавала зуби та реготалась з парубками (М. Коцюбинський); — Ой! — зареготала вона (дівчина). — А чого так? — Щоб менше зуби продавала… (В. Винниченко); — О, гляньте! Це наш мельник вийшов на гатку та продає зуби! (М. Стельмах).

рука́ми й нога́ми (, й зуба́ми). 1. Всіма силами.. Пручавсь руками і ногами, або, як вчить сучасна класика, чинили опір всіма засобами (С. Караванський); Та тепер кожен за землю руками й ногами, й зубами держиться! (Б. Грінченко). 2. Категорично відмовлятися, виявляти повне небажання робити що-небудь, виконувати чийсь наказ, прохання і т. ін. — Годі вдома сидіти та хліб переводити,— пора й самому заробляти! Чіпка — руками й ногами! Та вже Оришка — давай його умовляти (Панас Мирний).

самі́ ву́ха та зу́би. Дуже худий. Я не вважав себе за хворого, хіба що був худий — “самі вуха та зуби” (П. Панч).

світи́ти зуба́ми. Широко посміхатися. Незнаний хлопець стояв перед нею. Не крився, не таївся, хизувався чобітьми, .. світив зубами (К. Гордієнко).

сіль тобі́ на язи́к (, печи́на в зу́би (у ві́чі)). Уживається як прокляття і виражає побажання невдачі, лиха, всього недоброго. — Щоб ти окаменіла, як Лотова жінка, за такі речі! — крикнув з досади Шрам ..— Сіль тобі на язик, печина в зуби! — оддала потиху Ковалиха, бо була трохи п’яненька (П. Куліш).

ска́лити зу́би, зневажл. 1. Дуже сміятися, перев. без очевидної причини. Писарці скалили жовті зуби та реготались, аж поки рудий писар не гримнув на них (М. Коцюбинський); — А ви, лежні, ланці, чого зуби скалите? — кинулась до їх (них) Параска (Панас Мирний). 2. з кого—чого, над ким—чим. Недоброзичливо, зло висміювати кого-, що-небудь; насміхатися з кого-небудь. Спочатку насміхалися (люди). Першим озвався Грицько Тихолаз — панський чередник.— Чого, каже, зуби скалите над людською бідою! (В. Речмедін).

скрегота́ти (скреготі́ти, скри́гати, скрипі́ти і т. ін.) / заскрегота́ти (заскреготі́ти, скрегну́ти, скрегону́ти, скреготну́ти, скригну́ти, заскрипі́ти, скри́пнути і т. ін.) зуба́ми. Виявляти гнів, роздратування, невдоволення і т. ін. А сам аж зубами скреготав (князь), що міг так забутися (І. Франко); Не скрипи зубами, Не лютуй, вороже, Марні твої мрії — Нас не переможеш! (Укр.. пісні); Трохименко скрегонув з люті зубами (Григорій Косинка); — Сховай пістолет і забирайся геть! — скрегонув зубами Брайко (П. Загребельний); Ти скрегнув зубами і стис кулака: — А це що? (А. Головко); В пастуха надулись жили, і він зубами заскрипів: “Ну, стій. Розправлюсь я з тобою, проклятий пане! Буде бій!” (В. Сосюра); В нього зануртувалося всередині, він скрипнув зубами і стис щелепи, що його боляче шпигонуло в скроні (Григорій Тютюнник).

суши́ти зу́би. Сміятися, посміхатися. Біля самого двору Безбородька осяяла щаслива думка. Він аж зупинився, .. вдоволено засміявся ..— Чого це ти, чоловіче, зуби сушиш? — обізвалась із городця гостровуха Марія (М. Стельмах).

торгува́ти зуба́ми. Сміятися, глузувати з кого-, чого-небудь. — А ти чого зубами торгуєш? Тут про діло балакають! (Григорій Тютюнник).

трима́ти (держа́ти) язи́к (язика́) за зуба́ми. Мовчати, не розголошувати чого-небудь, утримуватись від висловлювання. Чи певні ви.., що серед двох десятків людей .. не знайдеться хоч би один, що не вміє тримати язик за зубами? А діло таке, що вимагає найсуворішої таємниці (А. Головко); — Так .. Мамка наказала мені тримати язик за зубами (П. Гуріненко); — У нас є дані, що твої приятелі, особливо той, Артур, теж не дуже тримають язика за зубами (Валерій Шевчук); — Чого заманулося? паничів! — усміхнулась Зайчиха, не вміючи держати язик за зубами (Панас Мирний); (Мелашка:) Він (пан) ще налив стаканчик, я викушала. Знову почав розмовлять, силкуючись випитати, але я цупко держала язик за зубами (М. Кропивницький). трима́ти язики́ за зуба́ми (про багатьох). Боцман .. підморгнув і відповів Костеві бравим покахикуванням, яке мало показати, що на його судні всі вміють тримати язики за зубами (Ю. Яновський). держа́ти язи́к на при́в’язі. — А що я набридаю тобі, не обижайся (не ображайся), Василю, з хорошою людиною любо й поговорити. Взагалі я держу язик на прив’язі (А. Хижняк); — У тебе є свої бабські діла! Сюди не мішайся і держи язик на прив’язі (І. Чендей). трима́ти язи́к на припо́ні. Звичайно ж найбільше цього щастя перепадало Духновичу, проте й після помкомвзводової надбавки він не міг тримати свій язик на припоні (О. Гончар). держа́ти язи́к на за́шморзі. Держи язик на зашморзі (Укр.. присл..). трима́ти язи́к на за́щіпці. — Ну, вже візьмемо тебе до компанії. Тільки з умовою: по-перше, язик маєш міцно тримати на защіпці і, по-друге, мусиш покірно виконувати все, що тобі звелять у дорозі (І. Коцюба).

хоч до ра́ни (до боля́чки, до зубі́в і т. ін.) клади́ (приклада́й, притуля́й і т. ін.) / приклади́ (притули́). 1. Надзвичайно дуже, занадто. (Лицар:) Поки мене сюди не заманила, була ти добра, хоч клади до рани (Леся Українка); Дивитися (Латка) такий добрий, улесливий, хоч до болячки клади його (С. Васильченко); Такий любий отой Василь, хоч до рани приклади його (Мирослав Ірчан). 2. зі сл. таки́й. Добрий, лагідний, податливий і т. ін. Мати у неї така, хоч до рани прикладай (З усн. мови). хоч до зубі́в клади́. Іван Семенович Підкова Такий, хоч до зубів клади... Насупроти нікому й слова, Лише підтакує завжди (С. Воскрекасенко).

хоч зуба́ми вирива́й (видира́й). Дуже міцно. Їхня справа буденна, проста — визволяти з затверділих снігових заметів (телефонний) дріт, який мов уріс туди.. так, що хоч зубами виривай (Ю. Збанацький).

хоч зу́би рви кому, зі сл. п’я́ний. Дуже, у великій мірі. Дідич такий п’яний, що хоч йому зуби рви, ліг тут же на лавочці й одразу захропів (Казки Буковини..).

ціди́ти / проціди́ти крізь зу́би, зневажл. Говорити неохоче або невиразно, ледве розтуляючи рот. Але агроном Горлов — непохітний. Він щось цідить кризь зуби .. про те, що тут (у радгоспі) досі не навчилися прислухатися до голосу сільськогосподарських авторитетів (П. Оровецький); Майор, не обертаючись, люто цідить крізь зуби: — Негайно ж, негайно замовкніть! Бракувало ще, щоб підлеглі... (бунтували) (Н. Тихий); Молодий стурбований голос щось тихо промовив до кулеметника. Той крізь зуби злостиво і спокійно процідив: — Зараз, товаришу командир (М. Стельмах). ціди́ти слова́ крізь зу́би. А Сафатові повиділося, що Стрибог, мабуть, хоче хмуритися; тим-то низенько склонився й несміло цідив слова крізь зуби (Л. Мартович).

цокоті́ти (цокота́ти, цо́кати) зуба́ми. Тремтіти від холоду, страху і т. ін. — Ну, вже ж для гостей напалять! — відказав пан Турковський.— А завтра будемо зубами цокотіти,— вкинула прикро Надя (Леся Українка); — Лишенько! Хоча б у двері не добивалося! — знову цокочучи зубами, прошепотіла Килина (І. Сочивець); Вскочив (Пилипко) у хату, як пуп синій, зубами цокоче (Панас Мирний); — Ой, дядьку, привид! — цокотимо зубами.— Де? — Ой на цвинтарі, там у кущах! (Нар. опов.); На зимового Миколая завжди було холодно, ми цокали зубами (В. Минко). дзвони́ти зуба́ми. Дзвоню зубами, бо мені зимно (М. Коцюбинський). ля́скати зуба́ми. Тимко, мокрий, посинілий, ляскаючи зубами, виліз на берег (Григорій Тютюнник). сікти́ зуба́ми. Їй нараз зробилося якось зимно-зимно, так що почала голосно сікти зубами (І. Франко).

як (мов, немо́в і т. ін.) ку́рячим зу́бом обче́ркнутий, жарт. Такий, до якого не можна підступитися, спіймати на чому-небудь, звинуватити в чомусь і т. ін. Де який ярмарок, базар, яка оказія — там вже й єсть її, тільки стережи краму .. От і всі знають, а немов курячим зубом обчеркнута: не доступляйсь до неї, не впіймаєш (Дніпрова Чайка).

як (мов, ні́би і т. ін.) чо́ртові в зу́би ки́нути кого, що. Невідомо куди подіти кого-, що-небудь. Саранчук помовчав хвилинку, ще зітхнув і додав затим: — Краще б, мабуть, було й зовсім туди не вириватися. А то й чоловіка одвезли — як чортові в зуби кинули (А. Головко).

як у Сірка́ із зубі́в, зі сл. не ви́рвати. Зовсім, ніяк. — Ой, сину, .. У добрих людей, у таких, щоб поділились, в самих нічого немає, а в тих, у кого є,— не вирвеш, як у Сірка із зубів (Ю. Збанацький).