зуб

ЗУБ, а, ч.

1. мн. зу́би, і́в. Кістковий утвір у роті людини та багатьох хребетних тварин, признач. для схоплювання, кусання й подрібнення їжі, а також для захисту.

Дарованому коневі в зуби не дивляться (Номис, 1864, № 4614);

Сестра Меланія снідання впорала. Мала вона тридцять і два зуби білі та здорові та роботящі. О, які ж зуби! Усе молола ними, як жорном добрим (Вовчок, І, 1955, 253);

Надворі ходив з люлькою в зубах п’яненький Порох (Мирний, І, 1949, 256);

Жінка злегенька розтулила червоні підфарбовані губи і, повертаючи туди й сюди голову, роздивлялася в люстерко ридикюля на свої блискучі, рівні й гострі зуби (Досв., Вибр., 1959, 206);

*Образно. На плотах тих лісоруби мчать стихії напролом, і каміння гострі зуби їм загрожують кругом (Сос., Солов. далі, 1957, 41);

*У порівн. В широких отворах вікон біліли кахльові печі, немов зуби в щелепах кістяка (Коцюб., II, 1955, 93).

Зу́би му́дрості — останні в зубному ряді великі корінні зуби, які прорізуються в людини після 20 років;

Моло́чні зу́би — зуби людини в дитячому віці, які після шести років поступово випадають і замінюються новими, постійними.

Коли вже защербатів Данько, гублячи молочні зуби і нетерпляче чекаючи справжніх, спробувала була Яресьчиха влаштувати його пастушком до багачів (Гончар, І, 1959, 8).

◊ Бра́ти на зу́би див. бра́ти;

Видира́ти (вирива́ти) зуба́ми — докладати всіх зусиль для досягнення чого-небудь.

Хома.. видирав своє право зубами (Гончар, III, 1959, 310);

Ви́лущити зу́би див. ви́лущити;

Виска́лювати (вискаля́ти, ви́скалити) зу́би див. виска́лювати;

Вишкіря́ти (ви́шкірити) зу́би див. вишкіря́ти;

Гостри́ти (точи́ти) зу́би:

а) (на кого — що) прагнути заволодіти ким-, чим-небудь, захопити когось, щось.

Не гостри зубів на чужеє (Номис, 1864, № 9651);

Батьки та матері гострили на його зуби, як на корисного жениха, особливо убогші (Мирний, II, 1954, 79);

б) (на кого — що, рідше проти, супроти кого — чого) гніватися на кого-небудь; прагнути зробити комусь зло, прикрість; намагатися позбавити кого-небудь чогось.

— Що-о?!— навіть зупинився Балика, налившись кров’ю.— Ми підемо шарпати кримські береги, коли Жолкевський точить зуби на нашу волю! (Тулуб, Людолови, І, 1957, 410);

— На Полтавщину нема вороття. Там на мене управитель зуби гострить, закатує, бісів німчура (Кочура, Зол. грамота, 1960, 437);

Недарма Данило хоче докладно знати, що діється в Галичі. Дійшло до його вух, що бояри знов гострять супроти нього зуби (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 495);

Держа́ти (трима́ти) язи́к за зуба́ми див. язи́к;

Дзвони́ти (видзво́нювати, ля́скати, цокоті́ти і т. ін.) зуба́ми — тремтіти від холоду або страху.

Дзвоню зубами, бо мені зимно (Коцюб., II, 1955, 268);

Перебігла [Левантина] двір І заховалась ..за сажнями дров ..Вона сиділа там довго, тремтячи зо страху й холоду, цокотячи зубами (Гр., II, 1963, 272);

Тимко, мокрий, посинілий, ляскаючи зубами, виліз на берег (Тют., Вир, 1964, 123);

Диви́тися (загляда́ти) в зу́би кому — ставитися догідливо до кого-небудь, сподіваючись якоїсь вигоди; потурати комусь;

До чо́рта в зу́би; Чо́ртові в зу́би, розм.: а) уживається на позначення глухого, небезпечного місця, скрутного становища і т. ін.

— Гей, братці, потрапили ми, по всьому видно, до чорта в зуби, —заговорив хтось із темного кутка (Цюпа, Назустріч.., 1958, 424);

Так йому було весело і приємно стояти в компанії з батьком і коником в теплі гетьманського палацу з чарочкою, що він готовий був за одну таку мить кинутись не тільки в.. огонь, а самому чортові в зуби (Довж., І, 1958, 171);

б) (у сполуч. із сл. іди́, ідіть) уживається як лайка.

[Бобренчиха:] Іди до чорта в зуби, бо як лайну, то й ноги задереш (Сам., II, 1958, 78);

Зав’я́знути (зав’я́зти, застря́гнути, застря́гти, нав’я́знути, нав’я́зти і т. ін.) в зу́би (в зуба́х) кому — стати постійним об’єктом чиїхось розмов, думок.

[Терпилиха:] Знаю, чом тобі всі не люб’язні; Петро нав’яз тобі в зуби (Котл., II, 1953, 17);

— Е-е, коли б ви розказали про замчище, діду.— Зав’язло тобі в зуби те замчище! Дивись, і з голови не виходить (Мирний, І, 1954, 173);

Зав’яз їй у зубах той Наумчик (Ряб., Жайворонки, 1957, 116);

Засмія́тися на ку́тні зу́би див. ку́тній;

З зубі́в видира́ти (ви́дерти) — з великими труднощами, докладаючи великих зусиль, одержувати що-небудь, домагатися чогось.

— От і купив, от тобі й нива! — думав Роман.. — Ціпов’яз з зубів видер мені ниву!.. (Коцюб., І, 1955, 106);

Зігна́ти з зубі́в оско́му див. оско́ма;

Злама́ти (полама́ти) зу́би на чому — віддати багато зусиль, праці, але не справитися з чим-небудь.

Невже він може повірити, що ця дівчина, практикантка, розв’язала проблему, на якій зламали зуби видатні інженери? (Собко, Срібний корабель, 1961, 188);

Зуб за зуб — відповідати на образу, кривду, заподіяне зло і т. ін. тим самим.

Він рад був, що може відплатити Рифці зуб за зуб (Фр., V, 1951, 424);

— А що ж, вони наших рубатимуть, на рожни підійматимуть, а ми з ними цяцькатись?— говорили бійці загону. — Ні, зуб за зуб! Кров за кров! Щоб ніхто потім не сказав, що ми, українські незаможники, не вміли своїх класових ворогів загнуздати! (Гончар, II, 1959, 233);

Зуб з зу́бом не зведе́; Зуб на зуб не попада́є (не попада́в, не попаде́) — уживається при вираженні дуже сильного відчуття холоду або страху перед ким-, чим-небудь.

Змерзла ж [Маруся] то так, що зуб з зубом, не зведе, так і труситься (Кв.-Осн., II, 1956, 80);

Селянин так перемерз у дорозі, що зуб на зуб не попадав (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 36);

Зуба́ми вчепи́тися (трима́тися) за що; Зуба́ми держа́ти (трима́ти) що: а) дуже міцно триматися за що-небудь;

б) зберігати за собою, докладаючи всіх зусиль.

Славка наступала батькові на горло — кинь торгівлю. Сава зубами вчепився за свою скриньку — не лишу! (Чорн., Пісні.., 1958, 79);

— Землі не дам! Зубами держатиму, —не пущу! (Мирний, І, 1949, 240);

Зу́би замовля́ти (загово́рювати, заговори́ти) кому — відвертати увагу кого-небудь від чогось, спрямовуючи розмову на інше; вводити в оману, дурити когось.

— Не вірте, це він зуби нам замовляє! Це брехня! (Коцюб., І, 1955, 202);

[Явдоха:] Ондечки батько знов чимчикують, балакайте, балакайте собі тут, а я піду їм назустріч та й заговорю зуби (Кроп., II, 1958, 434);

Зу́би з’ї́сти (прої́сти, попроїда́ти) на чому — мати великий досвід, знання у чому-небудь.

— Я зернини не висію по культивації. Я зуби на гречці з’їв (Рудь, Гомін.., 1959, 134);

Молодий агроном не цурався старих людей, які зуби проїли на тій землі, все випитував їхній досвід (Ю. Янов., Мир, 1956, 286);

Зу́би пока́зувати — виявляти свою злостиву, лиху вдачу;

Зці́пивши зу́би див. зці́пити;

Ки́дати (ки́нути, покла́сти) що на зуб (на зу́би) — їсти, з’їдати.

— От матінку маю,— скаржився Денис.. — Де що в хазяйстві найласіше — зараз же кида собі на зуби. Прірва якась. Щоб я живий був! (Тют., Вир, 1964, 242);

— Ви собі дома, може, хоч який сухар маєте, а нам і на зуб нічого покласти (Панч, Синів.., 1959, 23);

Кла́сти зу́би на поли́цю див. кла́сти;

Кла́цати зуба́ми див. кла́цати;

Крізь зу́би ціди́ти (каза́ти і т. ін.) — говорити невиразно, ледь розтуляючи рота.

Особливо Підпара ненавидів бідних. Зсував густі брови і з презирством цідив крізь зуби: — Голота! що воно має… (Коцюб., II, 1955, 52);

Він було казав що-небудь крізь зуби так, що не можна було розібрати (Григ., Вибр., 1959, 134);

Ма́ти зуб (зу́ба) на (проти) кого, розм.— гніватися на кого-небудь; прагнути зробити неприємність, прикрість комусь.

Пан Андрій ..мав зуба на Кшивокольського за його завжди зухвалі й гвалтовні виступи (Хотк., Довбуш, 1965, 23);

Не клади́ па́льця (па́льців) в зу́би (на зу́би) див. кла́сти;

Не по зуба́х кому, чиїх — не під силу кому-небудь.

— Чи справді хочеш послухати лекцію?.. Вона ж для тебе непідходяща, не по твоїх, як то кажуть, зубах,— говорив глузливим тоном парубок (Коцюба, Нові береги, 1959, 103);

Ні (ані́) в зуб, розм.— анітрохи, аніскільки.

Він математики ні в зуб не знає (Л. Укр., V, 1956, 11);

З людиною буває часто так, Що, добре знаючи колишнього події, Вона сучасності ні в зуб не розуміє (Рильський, Поеми, 1957, 263);

Озбро́їтися (озбро́їти, озбро́єний)до зубі́в — дуже добре озброїтися (озброїти, озброєний).

З-за горба вихопились лавою, прорвали всі вали — топчуться кіньми й гасають з гиком чеченці. Коні під ними, як змії.. А самі люті, озброєні до зубів (Головко, II, 1957, 330);

Уночі Карапетян і Гаркавий, озброївшись до зубів, виповзли з траншеї і зникли у підземеллі (Собко, Вогонь.., 1947, 56);

Перелічи́ти зу́би кому — вдарити по зубах кого-небудь, повибивати зуби комусь.

— Встане не на ту ногу пан управитель — і зуби перелічить, і служби позбавить (Стельмах, І, 1962, 88);

Перетира́ти на зуба́х кого — розпускати плітки, лихословити про кого-небудь.

Панійки скреготять, як ті сороки: без сорому кожного на зубах перетирають (Мирний, І, 1949, 198);

Потра́пити (попа́сти) на [го́стрі (голо́дні)] зу́би кому — стати предметом лихослів’я, пліток.

Уся сім’я Глущуків потрапила на голодні зуби, і хто тільки не хотів, той і не перемивав їй кісток (Чорн., Потік.., 1956, 87);

Про́бувати на зуба́х — перевіряючи зубами твердість монети, визначати, фальшива вона чи ні.

— Ай, славна монета! Ай, добра монета,— говорив він, вертячи червінець і пробуючи його на зубах (Довж., І, 1958, 267);

Ска́лити (шкі́рити) зу́би, без додатка і до кого; Продава́ти (суши́ти і т. ін.) зу́би; Торгува́ти зуба́ми, розм.— посміхатися, осміхатися; сміятися.

Писарці скалили жовті зуби та реготались, аж поки рудий писар не гримнув на них (Коцюб., І, 1955, 38);

— Вона коби лише на вулиці стояти та до всіх парубків зуби шкірити! —воркотів Максим (Кобр., Вибр., 1954, 110);

Ця дурна дівка завжди продавала зуби. — Ги-ги… (Мик., II, 1957, 148);

Одчинив [Безбородько] ворота і вдоволено засміявся… — Чого це ти, чоловіче, зуби сушиш?— обізвалась із городця Марія (Стельмах, Правда.., 1961, 252);

— А ти чого зубами торгуєш? Тут про діло балакають! (Тют., Вир, 1964, 119);

Скрегота́ти (скреготі́ти, заскрегота́ти, заскреготі́ти, скрипі́ти, заскрипі́ти) зуба́ми — виявляти лють, роздратування, досаду.

— Ви були на фронті? — Був. — Теж скреготали зубами по окопах, що авіація нас не прикриває? (Гончар, Тронка, 1963, 74);

— Бережись цієї гадюки. Ми назвали її ротатою Бертою. Вона викидала на сніг маленьких дітей. Ух!— заскреготала зубами Божена (Хижняк, Тамара, 1959, 211);

В пастуха надулись жили, і він зубами заскрипів: «Ну, стій. Розправлюсь я з тобою, проклятий пане! Буде бій!» (Сос., І, 1957, 353);

Третячка́ на зуба́х виграва́ти (ви́грати) — бити кого-небудь по зубах.

[Xома:] Я тобі такого третячка на зубах виграю, що аж за вухами залящить (Кост., І, 1967, 274);

У чо́рта в зуба́х, розм.— у глухому, небезпечному місці.

— Бодай вже ти задубів, як маєш сидіти десь у чорта в зубах! (Коцюб., І, 1955, 29);

Хоч зуба́ми вирива́й (видира́й) — уживається для вираження великих труднощів, великих зусиль при добуванні чого-небудь.

Їхня [зв’язківців] справа буденна, проста — визволяти з затверділих снігових заметів [телефонний] дріт, який мов уріс туди, укорів так, що хоч зубами виривай (Збан., Сеспель, 1961, 249);

Як дам, то й зубі́в не ви́збираєш!; Так дам, що й зубі́в не ви́збираєш!, фам. — уживається як погроза сильно побити кого-небудь.

2. мн. зу́би і зу́б’я, спец. Гострий виступ на чому-небудь (знарядді, машині і т. ін.); зубець (у 1 знач.).

[Перша молодиця (озирнулась на дівчину):] Знов волочиш граблі? Кажу тобі: візьми па плечі, бо зуб’я поламаєш! (Кроп., I, 1958, 482);

Скреготав десь екскаватор, сталевими гострими зубами люто вгризався в недобиту фашистськими бомбами стіну (Збан., Переджнив’я, 1960, 53);

Максим вносить довгі залізні прути, з яких потім рубатимуть зуби для борін (Зар., На.. світі, 1967, 116);

Гострі зуби жатки увійшли в озимину, і перші стебла попливли до барабана (Хлібороб Укр., 4, 1967, 22).

3. етн. Назва народної пісні і танцю.

Бандура горлиці бриньчала, Сопілка зуба затинала (Котл., І, 1952, 73).