1. Словник української мови Грінченка

локіть

Локіть, -ктя

м.

1) Локоть (часть руки). Близько локіть, та не вкусиш. Ном. № 5395.

2) Мѣра длины, раньше равнявшаяся третьей части сажня, какъ видно изъ слѣд.: Пятдесятъ и сѣмъ локтей вдовжъ, а вширъ тридцять и сѣмъ локтей, що чинить девятнадцять сажней вдовжъ, а вширъ дванадцять сажней и локоть. (Отрывки изъ Лѣтоп. Мгарск. мон. КС. 1889. IV. 41). Въ соврем. употребленіи это мѣра, соотвѣтствующая длинѣ руки отъ локтя до конца средняго пальца. Хто з вас журившись може прибавити до зросту свого один локіть? Єв. Л. XII. 25. Ой дам тобі... локіть полотенця. Чуб. V. 504.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. локіть — ло́кіть іменник жіночого роду давня міра довжини; лікоть діал. Орфографічний словник української мови
  2. локіть — ЛО́КІТЬ, ЛО́КОТЬ, ктя, ч., діал. 1. іст. Давня міра довжини, що дорівнює приблизно довжині ліктьової кістки людини. Не простого – лляного полотна тридцять локтів узяла (з думи); Шинок стояв .. майже [на] локоть нижче від рівня вулиці (І. Словник української мови у 20 томах
  3. локіть — локіть (локоть) міра довжини, що дорівнює 3/4 аршина Словник застарілих та маловживаних слів
  4. локіть — ЛО́КІТЬ, ЛО́КОТЬ, ктя, ч., діал. 1. іст. Давня міра довжини, що дорівнює приблизно довжині ліктьової кістки людини. Не простого — лляного полотна тридцять локтів узяла (Укр.. думи.., 1955, 21); Шинок стояв.. майже [на] локоть нижче від рівня вулиці (Фр. Словник української мови в 11 томах