1. Словник української мови в 11 томах

локіть

ЛО́КІТЬ, ЛО́КОТЬ, ктя, ч., діал.

1. іст. Давня міра довжини, що дорівнює приблизно довжині ліктьової кістки людини.

Не простого — лляного полотна тридцять локтів узяла (Укр.. думи.., 1955, 21);

Шинок стояв.. майже [на] локоть нижче від рівня вулиці (Фр., II, 1950, 9).

2. Лікоть (у 1 знач.).

Близько локіть — та не вкусиш (Номис, 1864, № 5395);

На землю шапку положивши, По локоть руки засукав [Ентелл] (Котл., І, 1952, 95).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. локіть — ло́кіть іменник жіночого роду давня міра довжини; лікоть діал. Орфографічний словник української мови
  2. локіть — ЛО́КІТЬ, ЛО́КОТЬ, ктя, ч., діал. 1. іст. Давня міра довжини, що дорівнює приблизно довжині ліктьової кістки людини. Не простого – лляного полотна тридцять локтів узяла (з думи); Шинок стояв .. майже [на] локоть нижче від рівня вулиці (І. Словник української мови у 20 томах
  3. локіть — локіть (локоть) міра довжини, що дорівнює 3/4 аршина Словник застарілих та маловживаних слів
  4. локіть — Локіть, -ктя м. 1) Локоть (часть руки). Близько локіть, та не вкусиш. Ном. № 5395. 2) Мѣра длины, раньше равнявшаяся третьей части сажня, какъ видно изъ слѣд. Словник української мови Грінченка