локіть

ЛО́КІТЬ, ЛО́КОТЬ, ктя, ч., діал.

1. іст. Давня міра довжини, що дорівнює приблизно довжині ліктьової кістки людини.

Не простого – лляного полотна тридцять локтів узяла (з думи);

Шинок стояв .. майже [на] локоть нижче від рівня вулиці (І. Франко);

Гад був у дванадцять локтів завдовжки й, як добре дерево, завтовшки (А. Кащенко);

А кілько мене коштує це весілля? Оден локоть атласу 20 грошей (О. Назарук).

2. Лікоть (у 1 знач.).

Близько локіть – та не вкусиш (прислів'я);

На землю шапку положивши, По локоть руки засукав [Ентелл] (І. Котляревський);

Я його за рукав сіп: “схаменись, Антоне!”, а він мене локтем під бік (О. Кониський);

– Та я ту, в отій корчмі, свої сили лишила, а подивіться, чого доробилась! О! – піднесла [баба] руку і показала локіть (Б. Лепкий).