мучник
Мучни́к, -ка
м.
1) Желобокъ, проводящій муку изъ подъ жернова. Шух. І. 104, 146.
2) Ящикъ, въ который падаетъ мука изъ подъ камня. Черниг. у.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- мучник — мучни́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- мучник — -а, ч. Скриня, до якої сиплеться борошно з-під жорна. Великий тлумачний словник сучасної мови
- мучник — МУЧНИ́К, а́, ч. Скриня, до якої сиплеться борошно з-під жорна. Спинивши таратайку, обозний зазирнув до млина, де в ранковім промінні вирувала над кошем та мучником летюча хмара борошна (О. Ільченко); Біля мучника червоняста молодиця дощечкою вибирає у мішок муку (М. Стельмах). Словник української мови у 20 томах
- мучник — МУЧНИ́К, а́, ч. Скриня, до якої сиплеться борошно з-під жорна. Спинивши таратайку, обозний зазирнув до млина, де в ранковім промінні вирувала над кошем та мучником летюча хмара борошна (Ільч., Козацьк. роду.. Словник української мови в 11 томах