1. Словник української мови Грінченка

отаман

Ота́ман, -на

м.

1) Атаманъ, предводитель въ войскѣ.

2) Вообще старшее начальствующее лицо для группы людей, стоящихъ у одного дѣла, староста въ артели; отаман у чумаковъ, косарей, рыболововъ, щетинниковъ, пастуховъ, среди приказчиковъ — старшій приказчикъ и пр. Рудч. Чп. 251. Браун. 34. Вас. 191. А як настане косовиця.... попереду отаман; заломить бриль на бакір, шаркне по косі разів зо два лопаткою і пішов косить. Греб. 401. Як що буде в одного хазяїна таких отар чотирі-п'ять, то ставиться над личманами отаман. О. 1862. V. Кух. 29. Отаманом артіль кріпка. Ном. № 10748.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. отаман — ота́ман іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. отаман — ВАТАЖОК, КЕРІВНИК; (Запорізької Січі) кошовий; зб. отамання. Словник синонімів Караванського
  3. отаман — див. керівник Словник синонімів Вусика
  4. отаман — -а, ч. 1》 іст. Виборний або призначений ватажок козацького війська. || Представник козацької адміністрації у населених пунктах в Україні в 17-18 ст. Курінний отаман. Наказний отаман. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. отаман — ОТА́МАН, а, ч. 1. іст. Виборний або призначений ватажок козацького війська. То не козак, що отаманом не думає бути (прислів'я); Підійшов відважний Степан Разя, отаман козацтва донського, привітався (Я. Словник української мови у 20 томах
  6. отаман — Козацький ватажок; під час громадянської війни в Росії та в Україні 1917-20 командир загону, який боровся з більшовиками. Універсальний словник-енциклопедія
  7. отаман — ВАТАЖО́К (керівник певної організованої групи людей — загону, банди тощо), ПРОВІДНИ́К, ОТАМА́Н, ПРОВОДИ́Р, ВАТА́Г, ВАТАЖКО́ рідше, ПРОВОДА́Р рідше, ПРОВІ́ДЕЦЬ (ПРОВІ́ДЦЯ) розм. рідко, ПРИВІ́ДЕЦЬ (ПРИВІ́ДЦЯ) розм. рідко, ВОЖА́К розм. рідко; БА́ТЬКО заст. Словник синонімів української мови
  8. отаман — Ота́ман, -на, -ма́не! -ма́ни, -нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. отаман — ОТА́МАН, а, ч. 1. іст. Виборний або призначений ватажок козацького війська. То не козак, що отаманом не думає бути (Укр.. присл.., 1955, 76); Підійшов відважний Степан Разя, отаман козацтва донського, привітався (Кач., Вибр. Словник української мови в 11 томах