1. Словник української мови Грінченка

повикидати

Повикида́ти, -да́ю, -єш

гл. Выбросить (во множ.). А я тії сирі дрова та й повикидаю. Чуб. V. 262. Долежались груші, що й погнили, — повикидай їх. Харьк. у.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. повикидати — повикида́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. повикидати — -аю, -аєш, док., перех. 1》 Викинути все чи багато чого-небудь, усіх чи багатьох. 2》 перен., розм. Вигнати, примусити всіх чи багатьох залишити приміщення, роботу і т. ін. 3》 перен., розм. Опустити окремі місця в тексті (у кількох чи багатьох місцях). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. повикидати — ПОВИКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що. 1. Ви́кинути все або багато чого-небудь, усіх або багатьох. – Я вже .. навіть устілки з чобіт повикидала (М. Коцюбинський); Мелашка .. половила в сінях свої кури й повикидала їх на горище (І. Словник української мови у 20 томах
  4. повикидати — викида́ти / ви́кинути на смі́тни́к кого, що. Визнавати, вважати кого-, що-небудь непотрібним, не вартим уваги або непридатним; відмовлятися від когось, чогось. Фразеологічний словник української мови
  5. повикидати — ПОВИКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Ви́кинути все або багато чого-небудь, усіх або багатьох. — Я вже ..навіть устілки з чобіт повикидала (Коцюб., І, 1955, 304); Мелашка.. половила в сінях свої кури й повикидала їх на горище (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах