повикидати
ПОВИКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що.
1. Ви́кинути все або багато чого-небудь, усіх або багатьох.
– Я вже .. навіть устілки з чобіт повикидала (М. Коцюбинський);
Мелашка .. половила в сінях свої кури й повикидала їх на горище (І. Нечуй-Левицький);
Дівчатка підмели, повикидали череп'я (Уляна Кравченко);
Поки пташка літає і корму добуває, зозуленя повикидає усіх маленьких пташенят з гнізда (А. Хижняк).
2. перен., розм. Вигнати, примусити всіх або багатьох залишити приміщення, роботу і т. ін.
Покликав [поміщик] поліцію, що силою повикидала бідноту [з землянок] (Мирослав Ірчан).
3. перен., розм. Опустити окремі місця в тексті (у кількох або багатьох місцях).
Цензура повикидала з неї [книжки “З потоку життя”] усе найбільш цінне, найбільш вартне (М. Коцюбинський).
4. Випустити при рості листя, колосся, пуп'янки і т. ін. (все, всі або багато з них).
Латаття повикидало своє широке листя (Панас Мирний);
Каштани свічки повикидали (К. Гордієнко).
5. Виставити, підняти на висоту (знаки, прапори і т. ін.).
Князь оповістив по усіх людях Тарабаншиних: – Хто хоче добровільно переходити в моє підданство, нехай викине на воротях віху з сіна або соломи. А хто не викине, – тому хату спалю. – Ну, само собою, усі повикидали (Г. Хоткевич);
Шевці .. повикидали на своїх майстернях об'яви, що, “незважаючи на грім канонади”, вони лагодитимуть повстанцям взуття “швидко, міцно і акуратно” (О. Гончар).
◇ (1) Повикида́ти на смі́тни́к – те саме, щр Викида́ти / ви́кинути на смі́тни́к (див. викида́ти).
Є така частина критиків, яка з охотою повикидала б мої твори на смітник (С. Васильченко).
Значення в інших словниках
- повикидати — повикида́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- повикидати — -аю, -аєш, док., перех. 1》 Викинути все чи багато чого-небудь, усіх чи багатьох. 2》 перен., розм. Вигнати, примусити всіх чи багатьох залишити приміщення, роботу і т. ін. 3》 перен., розм. Опустити окремі місця в тексті (у кількох чи багатьох місцях). Великий тлумачний словник сучасної мови
- повикидати — викида́ти / ви́кинути на смі́тни́к кого, що. Визнавати, вважати кого-, що-небудь непотрібним, не вартим уваги або непридатним; відмовлятися від когось, чогось. Фразеологічний словник української мови
- повикидати — ПОВИКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Ви́кинути все або багато чого-небудь, усіх або багатьох. — Я вже ..навіть устілки з чобіт повикидала (Коцюб., І, 1955, 304); Мелашка.. половила в сінях свої кури й повикидала їх на горище (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
- повикидати — Повикида́ти, -да́ю, -єш гл. Выбросить (во множ.). А я тії сирі дрова та й повикидаю. Чуб. V. 262. Долежались груші, що й погнили, — повикидай їх. Харьк. у. Словник української мови Грінченка