повикидати
ПОВИКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Ви́кинути все або багато чого-небудь, усіх або багатьох.
— Я вже ..навіть устілки з чобіт повикидала (Коцюб., І, 1955, 304);
Мелашка.. половила в сінях свої кури й повикидала їх на горище (Н.-Лев., II, 1956, 361);
Дівчатка підмели, повикидали череп’я (У. Кравч., Вибр., 1958, 327);
Поки пташка літає і корму добуває, зозуленя повикидає усіх маленьких пташенят з гнізда (Хижняк, Невгамовна, 1961, 265).
2. перен., розм. Вигнати, примусити всіх або багатьох залишити приміщення, роботу і т. ін.
Покликав [поміщик] поліцію, що силою повикидала бідноту [з землянок] (Ірчан, II, 1958, 407);
— Діду, не смутіться так. От прийде Червона Армія і повикидає з заводу тих, що вас викинули, — хоче звеселити діда Василько (Турч., Зорі.., 1950, 133).
3. перен., розм. Опустити окремі місця в тексті (у кількох або багатьох місцях).
Цензура повикидала з неї [книжки «З потоку життя»] усе найбільш цінне, найбільш вартне (Коцюб., III, 1956, 290).
4. Випустити при рості листя, колосся, пуп’янки і т. ін. (все, всі або багато з них).
Латаття повикидало своє широке листя (Мирний, І, 1955, 349);
Каштани свічки повикидали (Горд., Дівчина.., 1954, 136).
5. Виставити, підняти на висоту (знаки, прапори і т. ін.).
Князь оповістив по усіх людях Тарабаншиних: — Хто хоче добровільно переходити в моє підданство, нехай викине на воротях віху з сіна або соломи. А хто не викине, — тому хату спалю. — Ну, само собою, усі повикидали (Хотк., І, 1966, 99);
Шевці.. повикидали на своїх майстернях об’яви, що, «незважаючи на грім канонади», вони лагодитимуть повстанцям взуття «швидко, міцно і акуратно» (Гончар, II, 1959, 103).
Значення в інших словниках
- повикидати — повикида́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- повикидати — -аю, -аєш, док., перех. 1》 Викинути все чи багато чого-небудь, усіх чи багатьох. 2》 перен., розм. Вигнати, примусити всіх чи багатьох залишити приміщення, роботу і т. ін. 3》 перен., розм. Опустити окремі місця в тексті (у кількох чи багатьох місцях). Великий тлумачний словник сучасної мови
- повикидати — ПОВИКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що. 1. Ви́кинути все або багато чого-небудь, усіх або багатьох. – Я вже .. навіть устілки з чобіт повикидала (М. Коцюбинський); Мелашка .. половила в сінях свої кури й повикидала їх на горище (І. Словник української мови у 20 томах
- повикидати — викида́ти / ви́кинути на смі́тни́к кого, що. Визнавати, вважати кого-, що-небудь непотрібним, не вартим уваги або непридатним; відмовлятися від когось, чогось. Фразеологічний словник української мови
- повикидати — Повикида́ти, -да́ю, -єш гл. Выбросить (во множ.). А я тії сирі дрова та й повикидаю. Чуб. V. 262. Долежались груші, що й погнили, — повикидай їх. Харьк. у. Словник української мови Грінченка