1. Словник української мови Грінченка

погуляти

Погуля́ти, -ля́ю, -єш

гл.

1) Погулять. Вибігла за город погуляти. Рудч. Ск. І. 32 Кличе мати вечеряти, галушки простигли. «Стривай, мати, погуляю, женишки настигли». Чуб. Т. 10.

2) Побыть, пробыть. Мет. 45. Погуляла дівчиною років зо три. МВ. І. 7.

3) Побыть въ гостяхъ, побыть у кого либо. Пустіть мене, серце, до батька до вашого, піду, погуляю, а то будуть гніваться: як же так можна не пійти?»... Пішла; гуляла там, гуляла, і їла, і пила. Рудч. Ск. І. 82. Отсюда: погуляй, погуляйте употребляется въ смыслѣ подожди, подождите. Погуляйте трохи, — батько зараз прийде. Борз. у.

4) Побыть, пробыть безъ дѣла, незанятымъ. Погуляв днів зо три — нудно без роботи. Годів зо два погуляла та нива неорана.

5) Поиграть. Погуляли в карти.

6) Погулять, покутить.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. погуляти — погуля́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. погуляти — -яю, -яєш, док. 1》 Походити не поспішаючи, для відпочинку, задоволення і т. ін. 2》 Весело провести якийсь час; порозважатися, повеселитися. || Бути вільним від роботи, занять і т. ін. якийсь час. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. погуляти — Погуля́ти, -ля́ю, -ля́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. погуляти — ПОГУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док. 1. Походити не поспішаючи, для відпочинку, задоволення і т. ін. Раз, в неділю, надвечір, Василина вийшла погуляти (І. Нечуй-Левицький); З нею мені захотілося погуляти по вулицях, міцно притиснувши до себе її лікоть (Ю. Словник української мови у 20 томах
  5. погуляти — погу́ля́ти 1. прогулятися (м, ср, ст) 2. потанцювати (м, ср, ст) 3. мати інтимні стосунки (ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. погуляти — ГРА́ТИ у що, чого й без додатка (брати участь у якій-небудь грі), ГРА́ТИСЯ у що, БА́ВИТИСЯ у що, чого, ГУЛЯ́ТИ у що, розм., ГУЛЯ́ТИСЯ у що, розм.; РІ́ЗАТИСЯ у що, розм., ДУ́ТИСЯ у що, фам. (з азартом, перев. у карти); КОЗИРЯ́ТИ без додатка, розм. Словник синонімів української мови
  7. погуляти — ПОГУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док. 1. Походити не поспішаючи, для відпочинку, задоволення і т. ін. Раз, в неділю, надвечір, Василина вийшла погуляти (Н.-Лев., II, 1956, 60); З нею мені захотілося погуляти по вулицях, міцно притиснувши до себе її лікоть (Ю. Янов. Словник української мови в 11 томах