погуляти

ПОГУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док.

1. Походити не поспішаючи, для відпочинку, задоволення і т. ін.

Раз, в неділю, надвечір, Василина вийшла погуляти (І. Нечуй-Левицький);

З нею мені захотілося погуляти по вулицях, міцно притиснувши до себе її лікоть (Ю. Яновський);

* Образно. А вночі, невідомо звідки, взявся мороз, погуляв, подихав і змінив усе довкола (І. Рябокляч).

2. Весело провести якийсь час; порозважатися, повеселитися.

Що там буде – не питаю, А сьогодні погуляю (О. Олесь);

* Образно. Час, моя пісне, у світ погуляти, Розправити крильця, пошарпані горем, Час, моя пісне, по волі буяти (Леся Українка);

// Бути вільним від роботи, занять і т. ін. якийсь час.

Мережаю, вишиваю, У неділю погуляю (Т. Шевченко);

Закінчивши школу, тижнів зо два погуляли хлопці, та й знову за книжки (А. Головко);

// Будучи неодруженим (неодруженою), безтурботно, весело жити.

– Я ж собі ще молода; нехай же я погуляю, як та птичка на волі під небесами літає (Г. Квітка-Основ'яненко);

Грицько спочатку і слухати не хотів [про одруження], “хоч до двадцяти років погуляю!” (А. Головко);

// Будучи вільним, незалежним, поїздити, походити, побачити світ.

– Чом не погуляти козакові по світу? Чом не подивитись, як живуть інші язики? (П. Куліш);

– Сама винувата, Ганно. – Такі, як ми, завжди винуваті. Зате ж погуляла, ох, погуляла, Вусте! Пів-України на тачанці облітала (О. Гончар).

3. наказ. сп. погуля́й (погуля́йте), розм. Почекай, почекайте, зачекай, зачекайте.

Погуляйте трохи, – батько зараз прийде (Сл. Б. Грінченка).

4. Провести за випивкою якийсь час: попиячити.

– А де ж то хто бачив таке, щоби ріпник, маючи гроші в кишені, не пішов погуляти собі [до шинку]? (І. Франко);

– Ну, хлопці, – звернувся Палилюлька до своїх охоронців. – Тягніть сюди і печене, і варене. Ще погуляємо сьогодні вволю! (М. Стельмах).

5. Те саме, що погра́ти 2.

У неділю, в усяке свято їм [дітям] краще було: мати не ходила на роботу, можна було влізти у її латані чоботи, .. і хоч трудно, а все-таки можна було погуляти коло хатки (Марко Вовчок);

Він був парубок веселий: йому б у карти погуляти, з дівчатами поспівати (Грицько Григоренко).

6. Не бути в ужитку якийсь час (про різні предмети, знаряддя, землю і т. ін.).

– Як буде зупинка, Маковею, то ми [бійці] сядемо вечеряти, а твоя ложка хай трохи погуляє... Насамперед поведеш коня до ветлазарету... (О. Гончар).

7. перен. Воювати, бути у воєнному поході якийсь час.

– Благослови, отамане, Байдаки спускати, Та за Тендер погуляти, Турка пошукати (Т. Шевченко);

– Стояв поряд генерал. Нахилився до мене і каже: – Правда, солдате, Волга широка. Та не журись, скоро погуляємо і на Дніпрі, і за Дніпром (С. Журахович).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

погуляти

Значення в інших словниках