погуляти

ПОГУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док.

1. Походити не поспішаючи, для відпочинку, задоволення і т. ін.

Раз, в неділю, надвечір, Василина вийшла погуляти (Н.-Лев., II, 1956, 60);

З нею мені захотілося погуляти по вулицях, міцно притиснувши до себе її лікоть (Ю. Янов., II, 1958, 39);

*Образно. А вночі, невідомо звідки, взявся мороз, погуляв, подихав і змінив усе довкола (Ряб., Жайворонки, 1957, 195).

2. Весело провести якийсь час; порозважатися, повеселитися.

Що там буде — не питаю, А сьогодні погуляю (Олесь, Вибр., 1958, 286);

[Катря:] Не сердіться, баришне Таню, що оце я вас запитаю.. Ну, чи ото воно ніколи й не кортить погуляти з паничами? (Вас., III, 1960, 119);

*Образно. Час, моя пісне, у світ погуляти, Розправити крильця, пошарпані горем, Час, моя пісне, по волі буяти (Л. Укр., І, 1951, 64);

// Бути вільним від роботи, занять і т. ін. якийсь час.

Мережаю, вишиваю, У неділю погуляю (Шевч., II, 1963, 59);

Закінчивши школу, тижнів зо два погуляли хлопці, та й знову за книжки (Головко, II, 1957, 263);

// Будучи неодруженим (неодруженою), безтурботно, весело жити.

— Я ж собі ще молода; нехай же я погуляю, як та птичка на волі під небесами літає (Кв.-Осн., II, 1956, 423);

Грицько спочатку і слухати не хотів [про одруження], «хоч до двадцяти років погуляю!» (Головко, II, 1957, 512);

// Будучи вільним, незалежним, поїздити, походити, побачити світ.

— Чом не погуляти козакові по світу? Чом не подивитись, як живуть інші язики? (П. Куліш, Вибр., 1969, 91);

— Сама винувата, Ганно. — Такі, як ми, завжди винуваті. Зате ж погуляла, ох, погуляла, Вусте! Пів-України на тачанці облітала (Гончар, II, 1959, 258);

// наказ. сп. погуля́й (погуля́йте), розм. Почекай, почекайте.

Погуляйте трохи, — батько зараз прийде (Сл. Гр.).

3. Провести за випивкою якийсь час: попиячити.

— А де ж то хто бачив таке, щоби ріпник, маючи гроші в кишені, не пішов погуляти собі [до шинку]? (Фр., IV, 1950, 17);

— Ну, хлопці, — звернувся Палилюлька до своїх охоронців. — Тягніть сюди і печене, і варене. Ще погуляємо сьогодні вволю! (Стельмах, II, 1962, 88).

4. Те саме, що погра́ти 2.

У неділю, в усяке свято їм [дітям] краще було: мати не ходила на роботу, можна було влізти у її латані чоботи,.. і хоч трудно, а все-таки можна було погуляти коло хатки (Вовчок, І, 1955, 290);

Він був парубок веселий: йому б у карти погуляти, з дівчатами поспівати (Григ., Вибр., 1959, 149).

5. Не бути в ужитку якийсь час (про різні предмети, знаряддя, землю і т. ін.).

— Як буде зупинка, Маковею, то ми [бійці] сядемо вечеряти, а твоя ложка хай трохи погуляє… Насамперед поведеш коня до ветлазарету… (Гончар, III, 1959, 304).

6. перен. Воювати, бути у воєнному поході якийсь час.

— Благослови, отамане, Байдаки спускати, Та за Тендер погуляти, Турка пошукати (Шевч., II, 1963, 339);

— Стояв поряд генерал. Нахилився до мене і каже: — Правда, солдате, Волга широка. Та не журись, скоро погуляємо і на Дніпрі, і за Дніпром (Жур., Дорога.., 1948, 14).