провинити
Провини́ти, -ню́, -ни́ш
гл. Провиниться. Що ж я провинив, що тя питаю? Чуб. V. 89. Будеш бити, сли-м провинила. Гол.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- провинити — провини́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- провинити — -ню, -ниш, док., розм. Те саме, що провинитися. Великий тлумачний словник сучасної мови
- провинити — ПРОВИНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., розм. Те саме, що провини́тися. Не розмовляв уже Олексій з вартовим .. Боявсь і очей звести на товариша, сказано – провинив (П. Куліш); [Хома:] Чим я так тяжко провинив, що батько й мати раді мене здихатись? (М. Кропивницький). Словник української мови у 20 томах
- провинити — ПРОВИНИ́ТИСЯ (зробити комусь прикрість, шкоду, бути винним перед кимсь), ЗАВИНИ́ТИ, ПРОВИНИ́ТИ розм., ЗВИНИ́ТИСЯ розм., ПРОШПЕ́ТИТИСЯ розм., ПРОГРІШИ́ТИСЯ розм., ПРОГРІШИ́ТИ розм., НАГРІШИ́ТИ розм., ПРОШТРА́ФИТИСЯ розм., ПРОШКО́ДИТИСЯ розм. Словник синонімів української мови
- провинити — ПРОВИНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., розм. Те саме, що провини́тися. Не розмовляв уже Олексій з вартовим.. Боявсь і очей звести на товариша, сказано — провинив (П. Куліш, Вибр., 1969, 303); [Хома:] Чим я так тяжко провинив, що батько й мати раді мене здихатись? (Кроп., IV, 1959, 148). Словник української мови в 11 томах