ручиця
Ручиця, -ці
ж.
1) ум. отъ рука. Взяла сусіда удовицю за білую ручицю. КС. 1884. І. 32. Зеленою китайкою ручиці покрив. Чуб. V. 776.
2) Въ повозкѣ: укрѣпленный въ подушкѣ и стоящій наружу наклонно колышекъ; четыре такихъ колышка (два въ передней подушкѣ и два въ задней) поддерживаютъ съ обѣихъ сторонъ драбини. Чуб. VII. 402, 403. Рудч. Чп. 250. Ручиця задовбується в насад і на неї накладається палюшник.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- ручиця — ручи́ця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- ручиця — див. рука Словник синонімів Вусика
- ручиця — -і, ж. 1》 Зменш.-пестл. до рука 1). 2》 Один із чотирьох похило укріплених у насаді воза кілків, що підтримують з обох боків драбини. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ручиця — РУЧИ́ЦЯ, і, ж. 1. Зменш.-пестл. до рука́ 1. А воно [дитя] .. Нічого не знає. Маленькими ручицями Пазухи шукає (Т. Шевченко); Я сміюсь, голівку милу гладжу, а воно [дитя] ручиці розплело, з рук моїх ізсунулось (В. Сосюра). Словник української мови у 20 томах
- ручиця — РУЧИ́ЦЯ, і, ж. 1. Зменш.-пестл. до рука́ 1. А воно [дитя] .. Нічого не знає. Маленькими ручицями Пазухи шукає (Шевч., І, 1963, 28); Я сміюсь, голівку милу гладжу, а воно [дитя] ручиці розплело, з рук моїх ізсунулось (Сос., І, 1957, 341). Словник української мови в 11 томах