ручиця
ручи́ця
-і, ж.
1》 Зменш.-пестл. до рука 1).
2》 Один із чотирьох похило укріплених у насаді воза кілків, що підтримують з обох боків драбини.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- ручиця — ручи́ця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- ручиця — див. рука Словник синонімів Вусика
- ручиця — РУЧИ́ЦЯ, і, ж. 1. Зменш.-пестл. до рука́ 1. А воно [дитя] .. Нічого не знає. Маленькими ручицями Пазухи шукає (Т. Шевченко); Я сміюсь, голівку милу гладжу, а воно [дитя] ручиці розплело, з рук моїх ізсунулось (В. Сосюра). Словник української мови у 20 томах
- ручиця — РУЧИ́ЦЯ, і, ж. 1. Зменш.-пестл. до рука́ 1. А воно [дитя] .. Нічого не знає. Маленькими ручицями Пазухи шукає (Шевч., І, 1963, 28); Я сміюсь, голівку милу гладжу, а воно [дитя] ручиці розплело, з рук моїх ізсунулось (Сос., І, 1957, 341). Словник української мови в 11 томах
- ручиця — Ручиця, -ці ж. 1) ум. отъ рука. Взяла сусіда удовицю за білую ручицю. КС. 1884. І. 32. Зеленою китайкою ручиці покрив. Чуб. V. 776. Словник української мови Грінченка