я

Значення в інших словниках

1. я — (церк. слов.) їх [XI] Словник з творів Івана Франка
2. Я — Вживається в с. р.: мале я. Літературне слововживання
3. я — з-к, П. (людське) єство, еґо, (творче) індивідуальність, особистість, ориґінальність, (національне) гідність, самоповага Словник синонімів Караванського
4. я — Я¹, невідм., с. Тридцять третя літера української абетки на позначення сполучення “й” або м'якого приголосного звука з голосним звуком “а”. – “Я, я”! “Я” – остання буква в алфавіті, – обриває він Тимка. Словник української мови у 20 томах
5. я — я займенник Орфографічний словник української мови
6. я — я: ◊ а́бо я що, чи що я не абищо (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
7. я — Я йому, знаєш, так і так, так і так, а він мені теє і теє, теє і теє. Коли ніяк не можуть порозумітися. Я не я й рука не моя. Коли винний вдає із себе невинного. Я робити добре вмію: піч топлю, руки грію, плечі парю, не йди Грицю, бо ударю. Приповідки або українсько-народня філософія
8. я — I невідм., с. Тридцять третя літера українського алфавіту на позначення сполучення "й" або м'якого приголосного звука з голосним звуком "а". Від (од) а до я — від початку до кінця; усе. II мене, займ. особ. 1 ос. одн. Великий тлумачний словник сучасної мови
9. я — Я, мене́, мені́; до ме́не; ми, нас, займ. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. я — Я¹, невідм., сер. Тридцять перша літера українського алфавіту на позначення сполучення «й» або м’якого приголосного звука з голосним звуком «а». — «Я, я»! «Я» — остання буква в алфавіті, — обриває він Тимка. Словник української мови в 11 томах