1. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»

лоб

лоб – чоло

У прямому значенні чоло – те саме, що лоб, однак у мові спеціальної літератури воно невживане. "Високе його чоло перерізалося поміж бровами глибокими зморшками" (Адріан Кащенко), "Син стояв над могилою білою. Сніг летів на відкрите чоло" (Ганна Чубач). Тільки зі словом чоло вживаються фразеологізми: бити чолом, схиляти чоло, в поті чола, чолом вам.

Джерело: «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик» на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лоб — лоб іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. лоб — Чоло; (у предметах) перед, передок, фронт; ВУЛ. лобуряка, лобур. Словник синонімів Караванського
  3. лоб — див. галявина Словник синонімів Вусика
  4. лоб — лоба, ч. 1》 Верхня надочна частина обличчя людини або морди тварини. || перен., розм. Про голову людини. Олімпійський лоб мед. — лоб, в якого внаслідок утворення остеофітів, збільшені лобні горби; ознака рахіту. Полірований лоб мед. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. лоб — Чоло Словник чужослів Павло Штепа
  6. лоб — ЛОБ, ло́ба, ч. 1. Верхня надочна частина обличчя людини або морди тварини. По його лобі та по щоках у розмові бігали зморшки (І. Нечуй-Левицький); Академік Риндін відчув, як краплини поту скотилися по його лобі (В. Словник української мови у 20 томах
  7. лоб — лоб: ◊ па́льнути в лоб застрелити (ст): Як не вернетесь, я піду під суд за авто, як не заберете Ґаранової – мені в лоб пальне Дусько (Лисяк) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. лоб — Живіт товстий, а лоб пустий. Хоч і ситий, та дурний. Раз батька в лоб, аби не знав куди соб. Зроби заколот, аби не знав що діється, а тоді скористаєш. Соб—на ліво. Раз батька в лоб, аби знав куди соб. Коли діти управляють батьками. Соб — наліво. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. лоб — (-а) ч. мол., жрм. Фізично сильна людина; здоровань. Словник жарґонної лексики української мови
  10. лоб — Череп Словник застарілих та маловживаних слів
  11. лоб — (аж (і)) о́чі на лоб (на ло́ба, рідше догори́ і т. ін.) лі́зуть / полі́зли у кого, кому, чиї. 1. Хтось виявляє велике здивування, дуже вражений чимсь. Дід руку до вуха наставляє, так, ніби він недочува. Фразеологічний словник української мови
  12. лоб — ГОЛОВА́ (частина тіла), ЛОБ розм., КАЗА́Н ірон., жарт., МАКІ́ТРА ірон., МАКОТИ́РЯ ірон., ДОВБЕ́ШКА зневажл., КУ́МПОЛ зневажл., ГЛАВА́ уроч., заст., ГИ́РЯ діал., зневажл. (Катерина:) Подумаєш, вдарив старого Галушку по голові.. Словник синонімів української мови
  13. лоб — Лоб, ло́ба, ло́бові, на ло́бі; лоби́, лобі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. лоб — ЛОБ, ло́ба, ч. 1. Верхня надочна частина обличчя людини або морди тварини. По його лобі та по щоках у розмові бігали зморшки (Н.-Лев., III, 1956, 320); Ступили обидва [цапки] на кладку, зійшлись по середині та й ну один одного лобами й рогами бити!... Словник української мови в 11 томах