У

I

У. Як назва літери вживається в с. р.: мале у; як назва звука вживається в ч. р.: довгий у.

II

У – В

прийм. Вж. у словосп.: у (в) десять разів більше, у (в) селі (і на селі) працювати, у (в) село (і на село) поїхати, у службових справах, вода перетворюється в пару (і на пару), зошит в одну лінійку, покласти в кишеню (і до кишені), поїхати в місто (і до міста), вступити в університет (і до університету), ходити в школу (і до школи).

Прийменник у (як і початкове ненаголошене у в багатьох словах сучасної української мови) чергується з в (у нескладовим): а) між приголосними, щоб уникнути їх збігу, а також незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф та перед сполученнями приголосних звичайно вживається у: наш учитель, прибув у Львів тощо; б) між голосними, щоб уникнути їх збігу, як правило, пишеться в: ми були в Одесі, хата стояла в яру; в) після голосного перед приголосним або після приголосного перед голосним, залежно від швидшого чи повільнішого темпу мови, від ритму її, вживається і в, і у: ми були в саду – ми були у саду, наша вчителька – наша учителька; г) на початку речення, після паузи вживається, як правило, у, а перед голосними також в.

У – в ніколи не чергуються в словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: влада, вплив, увага, узбережжя, указ, умова, установа, уява та багато інших. Слід мати на увазі, що від початкового у і в залежить семантика ряду слів, пор.: удача і вдача, уклад і вклад, управа і вправа. Слова, в яких відбувається чергування початкового у з в, іноді не мають повної семантичної тотожності, напр.: вкладати і укладати в багатьох значеннях рівноцінні, але словники, угоди, плани і т. ін. переважно укладати. Не чергуються у – в у власних назвах і словах іншомовного походження та похідних від них: Власенко, Врубель, Угорщина, угорський, Урал, уральський, увертюра, ультиматум, ультимативний, утопія, утопічний.