1. Літературне слововживання

довіку

ДОВІКУ – ДО ВІКУ

Довіку, присл. Усе життя, до кінця життя; вічно. І довіку у темниці Довелось поету жити (Леся Українка); Піщани закричали, заґвалтували, що вони панові довіку не покоряться (Панас Мирний); Нашому серцю не вмерти довіку! (М.Рильський); Глоба був уже старий, женитись не схотів і довіку лишився бурлакою (А.Кащенко).

До віку, ім. з прийм. – Не буду до суду, до віку!.. батечки, голубчики!.. пустіть, пустіть!.. (Г.Квітка-Основ’яненко); Давала вона собі обітницю до віку вічного не розлучатись з чоловіком (Ганна Барвінок); [Василь:] Дай мені, Господи, вигоїтися і вернутися до того дому, де зріс я, де кохали мене, – до віку мого не піду нікуди (Панас Мирний); Як вода в Чорному морі не переведеться поки світ сонця, так і в Січі до віку вічного не переведуться лицарі (П.Куліш).

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. довіку — дові́ку прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. довіку — пр., цілий вік, до смерти, до скону; завжди, вічно, доки й світу-сонця; (не забути) НІКОЛИ. Словник синонімів Караванського
  3. довіку — [доув’іку] присл. Орфоепічний словник української мови
  4. довіку — присл. Усе життя; до кінця життя. || Завжди, вічно. || Ніколи. Не забути довіку — див. забувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. довіку — I вічно, вовіки, довічно Фразеологічні синоніми: до Божої постелі; до гробової дошки; доки білого світу; доки мене; доки наших дітей; до складу рук (чиїх); до смерті; поки світ-сонця; поки сонце світить II див. вічно Словник синонімів Вусика
  6. довіку — відни́ні й дові́ку. 1. Ніколи. Співає народна дума: Що та слава Не вмре, не поляже Однині й довіку (Панас Мирний). 2. Назавжди. — Будь,— кажу (чоловікові),— ти проклят однині й довіку (І. Фразеологічний словник української мови
  7. довіку — ЗА́ВЖДИ́ (весь час чи протягом певного часового відрізка — незмінно), ПОСТІ́ЙНО, ПОВСЯКЧА́С, ВСЯКЧА́С (УСЯКЧА́С), ДОВІ́КУ, ПОВІ́КИ, ПОВІ́К, ПОВІ́К-ВІ́КИ, ПОВІ́К-ВІКІ́В, ВВІК (УВІ́К) розм., ЗА́ВШЕ розм., ЗА́ВСІ́ДИ (ЗА́ВСІ́ГДИ) розм., ВСЕ (УСЕ́) розм. Словник синонімів української мови
  8. довіку — Дові́ку (вічно), присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. довіку — ДОВІ́КУ, присл. Усе життя; до кінця життя. Перестав [п’яниця] пити, купив левадку, постановив вітряк і довіку їв хліб (Кв.-Осн., II, 1956, 229); — Матінко ключнице, — крикнув Добриня.. Словник української мови в 11 томах