1. Словник української мови в 11 томах

довіку

ДОВІ́КУ, присл. Усе життя; до кінця життя.

Перестав [п’яниця] пити, купив левадку, постановив вітряк і довіку їв хліб (Кв.-Осн., II, 1956, 229);

— Матінко ключнице, — крикнув Добриня.., — та коли б ти взяла її до двору, я б тобі дякував, доки живу, довіку! (Скл., Святослав, 1959, 75);

// Завжди, вічно.

Завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона, ..і так воно буде довіку (Л. Укр., І, 1951, 189);

І зацвітуть червоні маки На тих столочених полях, Де люди, вбиті в час атаки, — Довіку житимуть в піснях! (Дмит., Вітчизна, 1948, 93);

// Ніколи.

Хай цей сон проклятий Грабіжникам не сниться — Довіку не топтати їм нашої пшениці (Рильський, І, 1956, 219).

Не забу́ти дові́ку див. забува́ти.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. довіку — дові́ку прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. довіку — ДОВІКУ – ДО ВІКУ Довіку, присл. Усе життя, до кінця життя; вічно. І довіку у темниці Довелось поету жити (Леся Українка); Піщани закричали, заґвалтували, що вони панові довіку не покоряться (Панас Мирний); Нашому серцю не вмерти довіку! (М. Літературне слововживання
  3. довіку — пр., цілий вік, до смерти, до скону; завжди, вічно, доки й світу-сонця; (не забути) НІКОЛИ. Словник синонімів Караванського
  4. довіку — [доув’іку] присл. Орфоепічний словник української мови
  5. довіку — присл. Усе життя; до кінця життя. || Завжди, вічно. || Ніколи. Не забути довіку — див. забувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. довіку — I вічно, вовіки, довічно Фразеологічні синоніми: до Божої постелі; до гробової дошки; доки білого світу; доки мене; доки наших дітей; до складу рук (чиїх); до смерті; поки світ-сонця; поки сонце світить II див. вічно Словник синонімів Вусика
  7. довіку — відни́ні й дові́ку. 1. Ніколи. Співає народна дума: Що та слава Не вмре, не поляже Однині й довіку (Панас Мирний). 2. Назавжди. — Будь,— кажу (чоловікові),— ти проклят однині й довіку (І. Фразеологічний словник української мови
  8. довіку — ЗА́ВЖДИ́ (весь час чи протягом певного часового відрізка — незмінно), ПОСТІ́ЙНО, ПОВСЯКЧА́С, ВСЯКЧА́С (УСЯКЧА́С), ДОВІ́КУ, ПОВІ́КИ, ПОВІ́К, ПОВІ́К-ВІ́КИ, ПОВІ́К-ВІКІ́В, ВВІК (УВІ́К) розм., ЗА́ВШЕ розм., ЗА́ВСІ́ДИ (ЗА́ВСІ́ГДИ) розм., ВСЕ (УСЕ́) розм. Словник синонімів української мови
  9. довіку — Дові́ку (вічно), присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)