нагору

НАГОРУ – НА ГОРУ

Нагору, присл. На верхню частину чогось. Я пройшов з адміністратором нагору до зали (Ю.Яновський); Руфа повернулась і побігла по східцях нагору (І.Копиленко).

На гору, ім. з прийм. Я на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать (Леся Українка); Увесь натовп заворушився і поповз широким шляхом із села на гору (С.Васильченко).

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. нагору — пр., вгору, на поверхню, р. наверх; на вищий поверх, (у шахті) на-гора. Словник синонімів Караванського
  2. нагору — НАГО́РУ, присл. На верхню частину чого-небудь, у напрямі до верхньої частини чого-небудь. Дід припинив коня, устав, одпустив черезсідельник і, сівши, помалу поїхав нагору (Мирний, І, 1954, 282); Під стіною накладено мішків, Фелікс виліз нагору... Словник української мови в 11 томах
  3. нагору — ВГО́РУ (УГО́РУ) (у напрямі до верхньої частини чого-небудь, у горішню частину чогось), НАГО́РУ, ВВЕРХ (УВЕ́РХ) рідко, ГО́РІ діал. Підбіг (Джмелик) до чорного дуба і.. Словник синонімів української мови
  4. нагору — присл. На верхню частину чого-небудь, у напрямі до верхньої частини чого-небудь. || На верхній поверх будинку. || На поверхню. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. нагору — Наго́ру (вгору), присл., на го́ру, імен. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. нагору — нагору – на гору Нагору, прислівник. На верхню частину чогось. “Я пройшов з адміністратором нагору до зали” (Юрій Яновський). На гору, іменник з прийменником. “Старий Прокопенко і чотири молоді богунці стали підніматися на гору” (Олександр Довженко). «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  7. нагору — НАГО́РУ, присл. 1. На верхню частину чого-небудь, у бік до верхньої частини чогось; протилежне наниз. – Он, он... – сердилась Настя, тичучи рукою. Словник української мови у 20 томах
  8. нагору — наго́ру прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови