1. Словник української мови у 20 томах

нагору

НАГО́РУ, присл.

1. На верхню частину чого-небудь, у бік до верхньої частини чогось; протилежне наниз.

– Он, он... – сердилась Настя, тичучи рукою. – Треба он лізти нагору та ночви підставити, то й не буде текти (Панас Мирний);

Він [Большаков] перескочив канаву, продерся через дерезу, по запертих воротях виліз нагору, впав у двір, і в голові задзвонило щось (Ю. Яновський);

Під стіною накладено мішків, Фелікс виліз нагору, відхилив кришку [витяжної труби] (Ю. Яновський);

// У протилежному напрямку від землі; угору.

Я відчув, що канат рухається, і мене тягнуть нагору (Ю. Яновський);

Підкидати м'яч нагору;

// На верхній поверх будинку.

Ломицький вийшов по узьких сходах нагору і тихенько постукав у двері (І. Нечуй-Левицький);

Тарас зайшов у ворота й подався до себе нагору (О. Ільченко);

// На поверхню.

Де-не-де щось чорне швидко пливло по воді, то зринаючи нагору, то знову потопаючи (Б. Грінченко);

Потім вода знову забила в ключ, і незабаром вареники почали випливати нагору (І. Сенченко).

2. розм. На високі ноти.

Та ось Гіца зігнувся й наліг на скрипку. Він підняв одну ноту і все викочував і викочував її нагору, все вище та й вище, аж млоїло, аж дух захоплювало в грудях (М. Коцюбинський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. нагору — нагору – на гору Нагору, прислівник. На верхню частину чогось. “Я пройшов з адміністратором нагору до зали” (Юрій Яновський). На гору, іменник з прийменником. “Старий Прокопенко і чотири молоді богунці стали підніматися на гору” (Олександр Довженко). «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. нагору — наго́ру прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  3. нагору — НАГОРУ – НА ГОРУ Нагору, присл. На верхню частину чогось. Я пройшов з адміністратором нагору до зали (Ю.Яновський); Руфа повернулась і побігла по східцях нагору (І.Копиленко). На гору, ім. з прийм. Літературне слововживання
  4. нагору — пр., вгору, на поверхню, р. наверх; на вищий поверх, (у шахті) на-гора. Словник синонімів Караванського
  5. нагору — присл. На верхню частину чого-небудь, у напрямі до верхньої частини чого-небудь. || На верхній поверх будинку. || На поверхню. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. нагору — ВГО́РУ (УГО́РУ) (у напрямі до верхньої частини чого-небудь, у горішню частину чогось), НАГО́РУ, ВВЕРХ (УВЕ́РХ) рідко, ГО́РІ діал. Підбіг (Джмелик) до чорного дуба і.. Словник синонімів української мови
  7. нагору — Наго́ру (вгору), присл., на го́ру, імен. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. нагору — НАГО́РУ, присл. На верхню частину чого-небудь, у напрямі до верхньої частини чого-небудь. Дід припинив коня, устав, одпустив черезсідельник і, сівши, помалу поїхав нагору (Мирний, І, 1954, 282); Під стіною накладено мішків, Фелікс виліз нагору... Словник української мови в 11 томах