1. Літературне слововживання

належати

1. (кому, чому). Бути чиєюсь власністю, перебувати в чиємусь розпорядженні тощо: належати народові, належати лікарні. 2. (до кого-чого). Відноситися до якогось ряду, виду, входити до складу чогось, бути членом чогось; відноситися до якоїсь галузі, часу, періоду тощо. [Орест:] Я ніяк не належу до її фаворитів (Леся Українка); Старшина Буряченко належав до людей стриманих (П.Загребельний).

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. належати — нале́жати 1 дієслово недоконаного виду бути чиєюсь власністю нале́жати 2 дієслово доконаного виду викликати оніміння Орфографічний словник української мови
  2. належати — Нале́жати (до кого?, до чого?). 1. Бути у власності, належати (кому?, чому?). А з другого боку весь ґрунт, припираючий до ринку (від суду до двора), належить рівно ж до дідича і для міста є безужиточний, бо там нема ніяких помешкань... Українська літературна мова на Буковині
  3. належати — Належатися, приналежати, р. приналежатися; (- характерну рису) бути властивим <�притаманним>; (до спілки) бути членом; (до категорії) зараховуватися, відноситися, стосуватися; (призначатися кому) припадати. Словник синонімів Караванського
  4. належати — I -жу, -жиш, недок. 1》 кому, чому і рідше до кого – чого. Бути чиєю-небудь власністю, перебувати в чиємусь розпорядженні, володінні. 2》 до кого – чого. Відноситися до якого-небудь розряду, виду і т. ін.; входити до складу чогось, бути членом чогось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. належати — НАЛЕ́ЖАТИ¹, жу, жиш, недок. 1. кому, чому і рідше до кого – чого. Бути чиєю-небудь власністю, перебувати в чиємусь розпорядженні, володінні. Словник української мови у 20 томах
  6. належати — НАЛЕ́ЖАТИ кому або з кого (про грошову суму — заробіток, внесок і т. ін.: призначатися комуабо з кого-небудь), ПРИПАДА́ТИ кому, на кого (рідше) або з кого. — Док.: припа́сти. Словник синонімів української мови
  7. належати — Нале́жати, -лежу, -ле́жиш, -ле́жать кому (принале́жати) і до кого (стосува́тися). Буди́нок нале́жить йому́. Це до ме́не не нале́жить або не нале́житься, тобто не стосу́ється Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. належати — НАЛЕ́ЖАТИ¹, жу, жиш, недок. 1. кому, чому і рідше до кого — чого. Бути чиєю-небудь власністю, перебувати в чиємусь розпорядженні, володінні. Словник української мови в 11 томах
  9. належати — Належати, -жу, -жиш гл. 1) Належать, отлежать. Так собі належав боки, що аж болять. 2) Принадлежать. Увесь край належав Вишневеньким. Стор. МПр. 62. 3) Надлежать, слѣдовать, причитаться. Ціх грошей від його мені не належить. 4) Касаться. То до мене не належить. Словник української мови Грінченка