належати

НАЛЕ́ЖАТИ¹, жу, жиш, недок.

1. кому, чому і рідше до кого — чого. Бути чиєю-небудь власністю, перебувати в чиємусь розпорядженні, володінні.

— Закон такий справді є, щоб землі козачі тільки до козаків належали (Мирний, IV, 1955, 365);

Над ставом, що колись належав економії, як проходив Давид, шуміли верби (Головко, II, 1957, 13);

Був Щепкін уже жонатою, сімейною людиною, відомим актором, а все ще належав графам Волкенштейнам (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 227).

2. до кого — чого. Відноситися до якого-небудь розряду, виду і т. ін.; входити до складу чогось, бути членом чогось.

[Дівчина:] Вона належала до того товариства? (Л. Укр., II, 1951, 99);

Один із родів полянського племені, до якого належав Ант, споконвіку жив над Дніпром (Скл., Святослав, 1959, 11);

// Відноситися до якої-небудь галузі, часу, періоду і т. ін.

Література наша (з причин, вияснення яких належить до історії) живилась переважно селом, сільським побутом (Коцюб., III, 1956, 238);

— Хлопець досить успішно склав екзамени.. з української мови. Остання, як мені здається, теж належить до царства філології (Тют., Вир, 1964, 62).

3. кому, чому. Бути виконуваним, здійснюваним, створеним, досягненим, здобутим ким-небудь.

У створенні нашої держави провідна роль належала Володимиру Іллічу Леніну (Тич., III, 1957, 503);

Ідея створення цього містечка належала Макару Сидоровичу (Руд., Вітер.., 1958, 120);

Радгоспам України належить важливе місце в сільськогосподарському виробництві (Рад. Укр., 23.1 1959, 2).

4. кому, чому, перев. безос. Необхідно одержати; призначатися кому-небудь.

— Романе Григоровичу, належить тобі ще від мене два рублі шістдесят три копійки (Стельмах, І, 1962, 120);

— Зрештою, нам на культроботу гроші належать, — виходив із становища Микола Васильович (Трубл., І, 1955, 95);

[Леся:] Ось, прошу, і гроші за вашу роботу… [Тарас:] Не давайте, панно Лесю! Не візьму! [Леся:] Вам належить (Сміл., Черв. троянда, 1955, 22).

5. безос. Потрібно, слід.

Старшині, звичайно, зовсім не належало стояти на посту (Гончар, III, 1959, 309);

Безшумно належало їм [бійцям] проповзти Болото і мінні поля (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 259).

Як [і] нале́жить (нале́жало) — як потрібно, заведено, прийнято.

[Павло:] Почали працювати [шахтарі] як належить (Корн., II, 1955, 173);

Місто росло гомінливе і галасливе, як і належить столиці (Тулуб, Людолови, І, 1957, 6);

На стіл, як і належало в такому випадку, подали чай з лимоном (Чорн., Визвол. земля, 1959, 93).

6. Бути властивим, притаманним кому-, чому-небудь (про певну якість, особливість і т. ін.).

Вдивлявся довго я У ці рядки, аж поки пригадав. Кому належить цей.. почерк… (Рильський, Мости, 1948, 15);

— Справедливість у цьому місті, наскільки я пам’ятаю, належала вам і попові Христофору (Довж., І, 1958, 462).

НАЛЕ́ЖАТИ² див. нале́жувати 2.