належати
НАЛЕ́ЖАТИ кому або з кого (про грошову суму — заробіток, внесок і т. ін.: призначатися комуабо з кого-небудь), ПРИПАДА́ТИ кому, на кого (рідше) або з кого. — Док.: припа́сти. Вам (з вас) належить сто гривень; — Зрештою, нам на культроботу гроші належать, — виходив із становища Микола Васильович (М. Трублаїні); Грошей він не перебрав, навпаки, — ще йому дещо припадало (А. Кримський).
ТРЕ́БА предик., ПОТРІ́БНО, НЕОБХІ́ДНО, СЛІД, ПОДОБА́Є, НАЛЕ́ЖИТЬ, ВАРТ, ВА́РТО, ТРЕ (ТРА) діал., ПОДО́БНО діал., ПОВИ́ННО рідко. Ми мали все, що треба людині: на небі сонце, під ногами воду. Коли сонце передавало куті меду, ми залізали в Дніпро і сиділи в йому скільки нам хотілось (В. Винниченко); — Хто ви такі? І що вам потрібно? (О. Довженко); — Я бачив, що вони сумлінно ставляться до праці, а це на фронті так само необхідно, як і десь на заводі (О. Гончар); Іти їм було слід швидше, щоб до того, як завидніє, прибитися до рибальських лісів (Григорій Тютюнник); — Мені подобає до тружденних зійти.., а ви зоставайтеся тут з миром (М. Старицький); Старшині, звичайно, зовсім не належало стояти на посту (О. Гончар); Але який би не був скептик, — варт було його закликати хоч би на одне засідання "гарних синів", то в цій натхненній атмосфері, в тім каскаді блискучих промов усякий скептицизм мусив би розтоплятися, як віск на вогні (Г. Хоткевич); — Це дуже цікаво!.. Над цим варто подумати (О. Гончар); Тре тобі, Івасюню, промити личко..! (І. Франко). — А кому те ниньки тра.., коли цей волоцюга Денис господарює в автобусі, як піп у власному приході (А. Крижанівський); — Як же ти думаєш, до кого нам подобніше найперше поїхати? (Леся Українка); І над псом повинно ласку мати (П. Гулак-Артемовський). — Пор. ба́жано, ва́рто.
Значення в інших словниках
- належати — нале́жати 1 дієслово недоконаного виду бути чиєюсь власністю нале́жати 2 дієслово доконаного виду викликати оніміння Орфографічний словник української мови
- належати — 1. (кому, чому). Бути чиєюсь власністю, перебувати в чиємусь розпорядженні тощо: належати народові, належати лікарні. 2. (до кого-чого). Літературне слововживання
- належати — Нале́жати (до кого?, до чого?). 1. Бути у власності, належати (кому?, чому?). А з другого боку весь ґрунт, припираючий до ринку (від суду до двора), належить рівно ж до дідича і для міста є безужиточний, бо там нема ніяких помешкань... Українська літературна мова на Буковині
- належати — Належатися, приналежати, р. приналежатися; (- характерну рису) бути властивим <�притаманним>; (до спілки) бути членом; (до категорії) зараховуватися, відноситися, стосуватися; (призначатися кому) припадати. Словник синонімів Караванського
- належати — I -жу, -жиш, недок. 1》 кому, чому і рідше до кого – чого. Бути чиєю-небудь власністю, перебувати в чиємусь розпорядженні, володінні. 2》 до кого – чого. Відноситися до якого-небудь розряду, виду і т. ін.; входити до складу чогось, бути членом чогось. Великий тлумачний словник сучасної мови
- належати — НАЛЕ́ЖАТИ¹, жу, жиш, недок. 1. кому, чому і рідше до кого – чого. Бути чиєю-небудь власністю, перебувати в чиємусь розпорядженні, володінні. Словник української мови у 20 томах
- належати — Нале́жати, -лежу, -ле́жиш, -ле́жать кому (принале́жати) і до кого (стосува́тися). Буди́нок нале́жить йому́. Це до ме́не не нале́жить або не нале́житься, тобто не стосу́ється Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- належати — НАЛЕ́ЖАТИ¹, жу, жиш, недок. 1. кому, чому і рідше до кого — чого. Бути чиєю-небудь власністю, перебувати в чиємусь розпорядженні, володінні. Словник української мови в 11 томах
- належати — Належати, -жу, -жиш гл. 1) Належать, отлежать. Так собі належав боки, що аж болять. 2) Принадлежать. Увесь край належав Вишневеньким. Стор. МПр. 62. 3) Надлежать, слѣдовать, причитаться. Ціх грошей від його мені не належить. 4) Касаться. То до мене не належить. Словник української мови Грінченка