1. Літературне слововживання

співучий

СПІВУЧИЙ – СПІВОЧИЙ

Співучий. 1. Який уміє і любить співати, багато співає (про людину); сповнений співу, а також переносно: співуна дівчина, співучий край, співучий настрій. 2. Схожий на спів, мелодійно-протяжний; який видає мелодійні звуки, сповнений таких звуків: співучий голос, співучий речитатив, співучі дроти, співучий ранок. 3. Те саме, що співочий 2: співуча пташка, співучий жайворонок.

Співочий. 1. Який стосується співу, співів; який складається із співаків тощо: співоча культура, співоча капела, співочий гурток, співоча школа. 2. Який уміє співати, мелодійно свистіти тощо (про птахів): співочий дрізд. 3. зрідка. Те саме, що співучий 1: співоча вдача, співочий струмок.

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. співучий — співу́чий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. співучий — (- вдачу) співливий; (голос) мелодійний, ДЗВІНКИЙ; (птах) СПІВОЧИЙ. Словник синонімів Караванського
  3. співучий — [сп'івучией] м. (на) -чому/-ч'ім, мн. -ч'і Орфоепічний словник української мови
  4. співучий — -а, -е. 1》 Який уміє і любить співати; який багато співає (про людину). || Багатий людьми, які співають; сповнений співу. || перен. Піднесений (про настрій). || перен. Який безперестанно шумить, нагадуючи монотонний спів. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. співучий — СПІВУ́ЧИЙ, а, е. 1. Який уміє і любить співати; який багато співає (про людину). Мартуся така ж була на вдачу весела, співуча та щебетлива, як і мати (І. Нечуй-Левицький); [Іван:] А я міркую собі – що воно так заливається?... Словник української мови у 20 томах
  6. співучий — НАСПІВНИ́Й (про голос, звуки і т. ін. — мелодійно-протяжний); СПІВУ́ЧИЙ, СПІВЛИ́ВИЙ, СПІ́ВНИ́Й рідше (схожий на спів); ПІСЕ́ННИЙ (схожий за ритмом на пісню). Словник синонімів української мови
  7. співучий — Співу́чий, -ча, -че Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. співучий — СПІВУ́ЧИЙ, а, е. 1. Який уміє і любить співати; який багато співає (про людину). Мартуся така ж була на вдачу весела, співуча та щебетлива, як і мати (Н.-Лев., VI, 1966, 415); [Іван:] А я міркую собі — що воно так заливається?... Словник української мови в 11 томах
  9. співучий — Співучий, -а, -е 1) Любящій пѣть, много поющій. Черк. у. 2) Пѣвучій. Голосок тихий, співучий. О. 1862. IX. 69. Словник української мови Грінченка