співучий
співу́чий
прикметник
Джерело:
Орфографічний словник української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- співучий — СПІВУЧИЙ – СПІВОЧИЙ Співучий. 1. Який уміє і любить співати, багато співає (про людину); сповнений співу, а також переносно: співуна дівчина, співучий край, співучий настрій. Літературне слововживання
- співучий — (- вдачу) співливий; (голос) мелодійний, ДЗВІНКИЙ; (птах) СПІВОЧИЙ. Словник синонімів Караванського
- співучий — [сп'івучией] м. (на) -чому/-ч'ім, мн. -ч'і Орфоепічний словник української мови
- співучий — -а, -е. 1》 Який уміє і любить співати; який багато співає (про людину). || Багатий людьми, які співають; сповнений співу. || перен. Піднесений (про настрій). || перен. Який безперестанно шумить, нагадуючи монотонний спів. Великий тлумачний словник сучасної мови
- співучий — СПІВУ́ЧИЙ, а, е. 1. Який уміє і любить співати; який багато співає (про людину). Мартуся така ж була на вдачу весела, співуча та щебетлива, як і мати (І. Нечуй-Левицький); [Іван:] А я міркую собі – що воно так заливається?... Словник української мови у 20 томах
- співучий — НАСПІВНИ́Й (про голос, звуки і т. ін. — мелодійно-протяжний); СПІВУ́ЧИЙ, СПІВЛИ́ВИЙ, СПІ́ВНИ́Й рідше (схожий на спів); ПІСЕ́ННИЙ (схожий за ритмом на пісню). Словник синонімів української мови
- співучий — Співу́чий, -ча, -че Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- співучий — СПІВУ́ЧИЙ, а, е. 1. Який уміє і любить співати; який багато співає (про людину). Мартуся така ж була на вдачу весела, співуча та щебетлива, як і мати (Н.-Лев., VI, 1966, 415); [Іван:] А я міркую собі — що воно так заливається?... Словник української мови в 11 томах
- співучий — Співучий, -а, -е 1) Любящій пѣть, много поющій. Черк. у. 2) Пѣвучій. Голосок тихий, співучий. О. 1862. IX. 69. Словник української мови Грінченка