співучий

СПІВУ́ЧИЙ, а, е.

1. Який уміє і любить співати; який багато співає (про людину).

Мартуся така ж була на вдачу весела, співуча та щебетлива, як і мати (Н.-Лев., VI, 1966, 415);

[Іван:] А я міркую собі — що воно так заливається? І що то за співуче таке зародиться: і робить — співа, і гуляє — співа, навіть, як і спиш, то співаєш? (Вас., III, 1960, 27);

// Багатий людьми, які співають; сповнений співу.

Звенигородщина — співучий куток України (Вас., II, 1959, 359);

// перен. Піднесений (про настрій).

Співучий настрій душі мовби увінчувався тепер ще й цим прибуттям морського гостя [крейсера] (Гончар, Тронка, 1963, 37);

// перен. Який безперестанно шумить, нагадуючи монотонний спів.

Де-не-де попадався під ноги безсмертник і стирчали біляві пухнасті вінички тирси, співучої степової трави, що від найлегшого подиху вітерця починає тонко бриніти, як жива (Гончар, III, 1959, 62);

В степах моїх не перестану Любити сонячні твої Гірські шоломи, Казахстане, Гірські співучі ручаї! (Мас., Срібна дорога, 1946, 87);

А поїзд — на південь. До моря Співучий летить ешелон (Нагн., Вибр., 1950, 51);

Під ногами у них була рідна земля, навкруг шуміли смоленські співучі ліси (Цюпа, Назустріч.., 1958, 258).

2. Схожий на спів; мелодійно-протяжний, наспівний.

Голос у неї був тихий, якийсь співучий та ласкавий (Мирний, IV, 1955, 337);

Сивий музика узявся за віщії струни.. Старий чарівник усміхнувся, замислився трохи і вдарив обіруч, і гучно поринули хвилі співучі (Дн. Чайка, Тв., 1960, 153);

Акин пощипував струни домбри, співучим речитативом імпровізуючи пісню (Тулуб, В степу.., 1964, 53);

— Ах, докторе,— заводила [Валя] співучою, волинською говіркою,— де ж ви пропадали? (Вільде, Сестри.., 1958, 218);

Проснувся Мар’ян від якогось монотонного голосу і тонкого співучого посвисту (Стельмах, І, 1962, 172);

// Який характеризується протяжними мелодійними звуками.

Вірші Кобзареві могучі.. Перелив ти [М. В. Лисенко] у пісні співучі! (Мирний, V, 1955, 282);

Полились .. дивні мелодії, співучі, глибокі та ясні (Н.-Лев., III, 1956, 305);

Струмує вода, безліч ключів б’є, чистих, різнотонних, що зливаються в єдину, тиху й співучу музику води (Гончар, Тронка, 1963, 171);

Дмитро зразу ж ревно взявся за роботу, наповняючи невелику хатину дзижчанням пилки, шарудінням фуганка і солодким співучим шелестом стружки (Стельмах, II, 1962, 397);

// Який видає протяжні однотонні звуки.

Парубок розгонисто навстіж відкриває співучі ворота (Стельмах, II, 1962, 406);

Стугоніли при вантаженні на платформи співучі рейки (Хижняк, Тамара, 1959, 16);

Дивилась [Докія] на сірий шлях, що.. біг вдалину, тягнучи на високих стовпах співучі дроти (Цюпа, На крилах.., 1961, 38);

Сосни розхлюпані меди Мене приваблюють сюди, І музика співучих пилок, І дружний снігопад опилок [тирси] (Забашта, Нові береги, 1950, 92);

// перен. Сповнений веселого гамору, мелодійних, радісних звуків.

Й тепер, коли співучим ранком Я роздумам вечірнім оддаюсь,— Перед Мічуріним, перед Бербанком З глибокою пошаною клонюсь (Рильський, II, 1960, 70);

Я сам, немов співучий день, Мов повінь весняна (Дмит., Київські кручі, 1962, 31);

Погоже, співуче світання яке! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 9);

На любові до рідної землі, до зелених гаїв і перелісків, до співучих росяних світанків виросла його любов до шахти (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 122);

// перен. Дзвінкий, гучний.

Просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю (Коцюб., II, 1955, 227);

Комар найшов у стрісі сопілочку й безжально спалив — заважає, співуча… (Ковінька, Кутя.., 1960, 28).

3. Те саме, що співо́чий 3.

Співучі пташки ціле літо не вгавають у його садках-лісах (Мирний, IV, 1955, 219);

«Добрий день, Когуте, ти, співуча птице!» А Когутик каже: «Добрий день. Лисице!» (Фр., XIII, 1954, 259);

Весною Чижик молоденький, Такий співучий, проворненький, В садочку все собі скакав (Гл., Вибр., 1951, 16);

Весна! Блакить! У поле трактори ідуть. І в’ється співучий жайворон (Тич., II, 1957, 152).