яничари
Ів, мн. (одн. яничар, -а). 1. У султанській Туреччині – солдати регулярної армії, створеної в XIV ст. Спочатку комплектувалися з юнаків, які потрапили в рабство, пізніше – шляхом насильницького набору з примусово навернутого в іслам християнського населення підкорених країн. [Юсуф:] Яничари! сюди, на поміч! Яничари! військо! бий тривогу! (І.Нечуй-Левицький); Охороняючи гурт людей од яничарів, полягли усі до одного козаки сотника Петра Недолі (М.Стельмах). 2. перен. Зрадники, які, перекинувшись до чужинців, активно, люто борються проти свого народу. Що ж, яничар завжди боявся свободи, він не знаходить пристанівку серед рідного народу, який виборов для себе волю, а тому в боротьбі з нею не дотримується елементарних засад моралі й етики (Р.Іваничук); У дзвони бий, Холодний Яре, До кола братнього збирай. Не дай же знову яничарам Замордувати рідний край! (М. Негода).
Значення в інших словниках
- яничари — Янича́ри: — регулярна піхота в султанській Туреччині, що сформувалася у XIV ст. з військовополонених, а пізніше (з XV ст.) з юнаків-християн, навернених у мусульманство [43] Словник з творів Івана Франка
- яничари — яничари, єничари відбірне привілейоване турецьке піше військо, утворене турецьким султаном Урханом у XIV столітті і скасоване Мухмудом II у 1826 році Словник застарілих та маловживаних слів
- яничари — Добірна турец. регулярна піхота в XIV-XIX ст., створена султаном Мурадом I; комплектували із християнських бранців, пізніше — шляхом насильницького набору хлопчиків із християнського населення Османської імперії; заборонено одружуватись... Універсальний словник-енциклопедія