КОРАН

• КОРАН

(араб. кур'ан, букв. — читання)

- священна книга мусульман і перша писемна пам'ятка араб. л-ри; збірка проповідей, обряд. і юрид. настанов, молитов, повчальних оповідей, притч тощо, з якими у формі "божественних одкровень" виступав засновник ісламу Мухаммед (571 — 632) у Мецці й Медіні з 610 по 632. В "одкровеннях" є чимало іудейських і христ. елементів, узятих з євр. Хаггади, христ. євангелій та апокрифів, але зі значними неточностями. За життя Мухаммеда К. існував в усній формі. Чимало людей знали його напам'ять. Істор. дані й мусульм. перекази свідчать про те, що серед сподвижників Мухаммеда були й ті, хто записував окр. фрагменти К. Після смерті Мухаммеда всі записи й те, що збереглося в усній формі, зібрав його секретар Зайд ібн Сабіт. Бл. 651 за наказом халіфа Османа (звідси і назва — Османова редакція) текстові К. було надано форму рукопис. книги, яка і вважається першим виданням К. У 7 ст. ще існувало декілька версій К. Очевидно, за правління Омейядів (661 — 750) текст було остаточно впорядковано, і після цього він уже не зазнавав істотних змін. Проте залишилось чимало різночитань, що пояснюються неоднаковим сприйняттям араб. тексту. Канонічними вважаються сім варіантів читання, з яких нині практично використовуються лише два — Асима та Нафі.

"Божественні одкровення" К. складаються з ритміч. або смислових фрагментів, що називаються аятами (віршами). Всього в К. понад 6 тис. аятів. Сукупність декількох аятів, об'єднаних певними спільними ознаками, сам Мухаммед називав сурою. Текст К. (т. з. Османова редакція) має 114 сур (глав), довгі сури, крім першої — "Фатихи" ("Відкриваючої"), подані на початку, короткі — в кінці. У найдовшій (2-й) сурі — 286 аятів, у найкоротших (103-й, 108-й і 110-й) — 3 аяти. Більша частина К. написана римованою прозою — саджом: кілька аятів закінчуються на один і той же склад. Мусульм. традиція сури Османової редакції розрізняє за часом і місцем виголошення: мекканські (610 — 622, Мекка, 90 сур) та медінські (з 622, Медіна, 24 сури). Мекканські сури, що поділяються на сури трьох періодів, відрізняються від медінських змістом, стильовими та мовними особливостями. Сури першого мекканського періоду вишукані в літ. відношенні, піднесені та емоційні. Їхня послідовність: 96-а, 74-а, 111-а, 106-а, 108-а, 104-а і т. д. Сури другого періоду спокійніші, гол. місце в них посідають проповіді єдинобожжя. Сури третього періоду містять багато сказань про пророків. Медінські сури, або сури 4-го періоду, насичені культовими та юрид. настановами. К. відіграв велику роль у формуванні араб. літ. мови і поширенні її в країнах Азії й Африки. Л-ра всіх народів мусульм. Сходу насичена цитатами з К., парафразами окр. віршів або виразів, численними ремінісценціями його мотивів і образів. Систематичне наук. вивчення К. почалось у 19 ст. Осн. увага зверталася на історію його створення і встановлення хронол. порядку сур. Худож.-естетична оцінка К. в європ. критиці суперечлива. Частина авторів не визнають його худож. цінності, особливо пізніших сур. Але більшість сучас. дослідників араб. л-ри в Європі і на Сході високо оцінює поетичну будову К. і своєрідний літ. хист Мухаммеда.

Перші спроби перекладу К. мали місце вже в 10 — 11 ст. На сьогодні ця пам'ятка світової культури перекладена майже всіма мовами мусульм. Сходу та Зх. Європи. З текстом К. в Європі вперше познайомилися через лат. обробки 12 — 16 ст. Початок наук. перекладам європ. мовами поклав коментований лат. переклад Л. Марраччі (Падуя, 1698). В Росії араб. текст К. вперше видано 1787; перші рос. переклади К. (поч. 18 — 2-а пол. 19 ст.) виконані з західноєвроп. мов. З араб. оригіналу К. перекладали Д. Богуславський (1871, не опубл.), Г. Саблуков (1878), А. Кримський ("Сури найдавнішого періоду", 1905), І. Крачковський (1963). Повний український переклад здійснив 1913 у Львові О. Абраньчак-Лисенецький (не опубл.; зберіг. у Львівській науковій б-ці ім. В. Стефаника АН УРСР). З оригіналу вперше повний наук. переклад К. укр. мовою здійснив і підготував до друку львів. сходознавець Я. Полотнюк.

Стилізація окр. віршів і сур К., поетичні твори з його мотивами є у багатьох л-рах світу ("Західно-східний диван" Й. В. Гете, "Наслідування Корану" О. Пушкіна, поезії П. Куліша, Лесі Українки, І. Франка та ін.).

♦ Вид.: Укр. перекл. — Коран (Уривки). "Всесвіт", 1990, № 6; Рос. перекл. — Коран Магомета. М., 1876; Коран. М., 1963.

■ Літ.: Кримський А. Ю. Мусульманство і його будучність. Львів, 1904; Петрушевский И. П. Ислам в Иране в VII — XV веках. Л., 1966; Дзьобан О., Полотнюк Я. З араб.ької у Львові. "Жовтень", 1967, № 3; Кримський А. Ю. История араб.в и араб.кой литературы, светской и духовной. В кн.: Кримський А. Ю. Твори, т. 4. К., 1974; Грязневич П. А. Коран в России (изучение, переводы и издания). В кн.: Ислам. Религия, общество, государство. М., 1984; Полотнюк Я. Священна книга ісламу "Всесвіт", 1990, № 6.

В. С. Рибалкін.