МАЗЕПА

МАЗЕ́ПА

• МАЗЕПА

, Мазепа-Колединський Іван Степанович (20.III 1639, за ін. даними 1629, 2.Х 1639 або 1644, с. Мазепинці, тепер Білоцерківського р-ну Київ. обл. — 22.IX 1709, м. Бендери, тепер Молдова; похов. у м. Галаці, тепер Румунія) — гетьман України. Навч. в Киево-Могилянській колегії, у Варшав. єзуїт. колегії, проходив рицарський вишкіл при дворі польс. короля Яна Казимиpa. Завершив освіту за кордоном (1656 — 59) — в Німеччині, Італії, Франції, Голландії; вивчив кілька іноз. мов. 1663 повернувся на батьківщину. Займав різні старшинські посади. З 1669 служив генеральним осавулом у гетьмана П. Дорошенка, пізніше — у гетьмана І. Самойловича. 25 липня 1687 обирається гетьманом Лівобережної України. Бере участь у походах рос. царя Петра I. Восени 1708 вступає в союз із швед. королем Карлом XII, а після Полтав. битви 1709 відходить у турецькі володіння. За свого гетьманування М. сприяв розвитку культури, мист-ва й л-ри в Україні. На його кошти споруджено кілька храмів у Києві: церкви Богоявленська Братського монастиря на Подолі, Миколи, дві церкви на тер. Києво-Печерської лаври; Вознесенська церква в Переяславі та ряд церков в ін. місцях. Було завершено відбудову Софійського собору в Києві. М. збудував також нові корпуси Київ. академії, яку відтоді називали також Могиляно-Мазепинською. Дослідники вважають, що М. — автор пісень "Ой, біда, біда чайці-небозі", що стала народною, "Дума гетьмана Мазепи" ("Всі покою щиро прагнуть"), "Ей, поповичу-гетьмане", "Псальма" ("Бідна моя головонька...") та ін. Збереглися також листи гетьмана до Мотрі Кочубеївни.

Постать М. привертала увагу багатьох істориків, письменників, митців. Ще за життя укр. гетьманові присвячено ряд поет. панегіриків: "Echo głosu" Стефана Яворського (1689), "Muza Roxolańska" Івана Орновського (1693), "Alcides rossiysky" (1695) і "Hippomenes Sarmacki" (1698) Пилипа Орлика, "Teatrum perenis gloria" Петра Армашенка (1699), "Зерцало от писанія..." Антонія Стаховського (1705) та ін.; пишуться вірші на герб І. Мазепи (Димитрій Туптало в "Руні орошенному" та ін.). Після Полтав. битви на М. було складено ряд осудних творів у дусі офіц. царської версії про його "зраду". Найдавніший з них — анонімний вірш "МазепЂ измЂннику ЗаднЂпрянскому Вкраинскому". 1708 Стефан Яворський виголошує в Москві "Слово пред проклятием Мазепи", пише вірш "Изми мя, Боже", який М. Драгоманов назвав "школярсько-попівською лайкою". Подібного тону ода "Епінікіон" Феофана Прокоповича (1709); анонімні вірші "БЂдно, ах бЂдно, что нинЂ учинися", "Орле парящі", "Орле російскій" й драма "Божіе уничижителей гордых унічиженіе", вірш. діалог Семена Дівовича "Разговор Великороссіи с Малороссіею" (1762) та ін. Про життя М. йдеться в літописах, зокрема Самійла. Величка (1-а третина 18 ст.). Багато уваги особистості М. приділив Вольтер в "Історії Карла XII" (1731). А. Корниловичу належить "Життєпис Мазепи", А. Бестужеву — "Життєпис Войнаровського" (обидва — 1827). В історіографії цар. Росії панувала офіційна думка про "запроданство" укр. гетьмана, яку запозичила і радянська історіографія. Першими літ. творами, де М. зображений позитивно, були романи "Спомини Аземи" франц. письменника А. д'Орвіє (1764), "Прекрасна росіянка" невідом. автора (1790), "Полтава, епічна поема" польс. поета Н. Мусніцького (1803). У творенні образу М. в укр., рос. і західноєвроп. л-рах простежуються такі традиції: романтична (лиходійного й любовного героя); т. з. костомарівська, проміжна, коли гетьман у цілому змальовується правдиво, але засуджується його вчинок; патріотична (гетьман — політ. герой України). У романт. традиції образ М. подавали Дж. Байрон (поема "Мазепа", 1818), Л. Гувель (драма "Мазепа", 1825), В. Гюго (вірш "Мазепа"), К. Рилєєв (поема "Войнаровський", 1825), Є. Аладьїн (повість "Кочубей", 1827), О. Пушкін (поема "Полтава", 1829), Ю. Б. Залеський (дума "Думка Мазепи", 1820-і pp.), анонім. роман "Мазепа" (вийшов у Франції 1830), П. Голота (роман "Мазепа", ч. 1 — 4, 1832), Ф. Булгарін (роман "Мазепа", ч. 1 — 2, 1833 — 34), О. Чуровський (роман "Запорожські наїзди", 1837), Ю. Баршев (поема "Єврей", 1837), Ю. Словацький (трагедія "Мазепа", 1840), О. Кузьмич (роман "Козаки", ч. 1 — 2, 1843), невід. автори (роман "Іван Мазепа, гетьман Малоросії", 1846), Р. Готшаль (трагедія "Мазепа", 1859), А. Мюцельбург (роман "Мазепа", т. 1 — 2, 1860) та ін. Деякі автори — М. Сементовський (роман "Мазепа, гетьман Малоросії", 1845), невід. автор ("Юність Мазепи. Оповідь його племінника А. Войнаровського", 1848), Д. Мордовець (роман "Цар і гетьман", 1880) та ін. — об'єктивно описували істор. події, характер, вчинки М., але в кінці твору засуджували гетьмана. Як прогресивного політ. діяча України насамперед трактували образ гетьмана Т. Шевченко (поеми "Великий льох", 1845; "Чернець" та "Іржавець", обидві — 1847; повісті "Музыкант", опубл. 1882, та "Близнецы", опубл. 1886; "Археологічні нотатки", опубл. 1925), який вважав поразку М. нац. катастрофою, Г. Карпенко (повість "Дмитро Войнаровський", 1845), С. Руданський (поема "Мазепа, гетьман український"), Б. Лепкий (тетралогія "Мазепа", 1926 — 29), Ю. Дараган (поема "Мазепа"), В. Сосюра (поема "Мазепа", опубл. 1989). Образ М. відбито в укр. фольклорі, зокрема в піснях ("Ой не знав, не знав проклятий Мазепа, як Палія зазвати", 1831; "Про Палія і Мазепу", "Пісня про Мазепу", обидві — 1834), думах ("Палій під Полтавою", "Мазепа", "Смерть Мазепи", всі — 1834, та ін.), легендах і переказах ("Про Палія і Мазепу", 1845; "Малоросійський переказ про образ Покрови Божої Матері й падіння гетьмана Мазепи перед Покровською церквою в Переяславі", 1865; "Народні перекази й пісні про Палія і Мазепу", 1868; "Легенди про Мазепу і М

[отрю] Кочубей...", 1888; "Про Мазепин дім", 1898; "За що Мазепу проклинають?", 1902, та ін.), прислів'я (опубл. 1830). М. присвятили свої твори композитори Ф. Ліст, П. Чайковський, П. Сокальський, художники О. Верне, Т. Шевченко, І. Рєпін, В. Масютин, О. Архипенко та ін. У 90-і pp. 20 ст. — час нац. відродження України, підновлення її незалежності — знову пробудився інтерес до постаті М. В періодиці з'явилися статті, розвідки, худож. твори, перевидано деякі давні твори про гетьмана.

♦ Тв.: Переписка з Мотрею Кочубеївною в Батурині. К., 1916; Вірші. К., 1917; Писання. Краків — Львів, 1943;

[Вірші]. "Літературна Україна", 1990, 29 листопада.

■ Літ.: Каллаш Вл. Палий и Мазепа в народной поэзии. "Этнографическое обозрение", 1889, кн. 2; Уманец Ф. Гетьман Мазепа. СПБ, 1897; Костомаров Н. Мазепа и мазепинцы. В кн.: Костомаров Н. Собрание сочинений, т. 6. СПБ, 1905; Jensen A. Mazepa. Lund, 1909; Донцов Д. Гетьман Мазепа в западно-европейской литературе. "Украинская жизнь", 1913, № 4; Щеглова С. Вірші про Мазепу, складені після його "зради". В кн.: Науковий збірник за рік 1926. К., 1926; Сиповський В. Україна в російському письменстві, ч. 1 (1801 — 1850). К., 1928; Жінкін М. Мазепа в художній літературі. "Літературний архів", 1930, кн. 1 — 2; Мазепа, зб. 1 — 2. Варшава, 1938 — 39; Українські пісні, видані М. Максимовичем. К., 1962; Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західно-європейських джерелах 1687 — 1709. Мюнхен, 1988; Марсове поле. Героїчна поезія на Україні, кн. 2. К., 1989; Марочкін В. Гірка чаша Івана Мазепи. "Україна", 1989, № 25; Брайчевський М., Марочкін В. Іван Мазепа: правда і вигадки (полемічні нотатки). "Україна", 1990, № 6; Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа. К., 1991; Вишневий Г. Мазепа. "Україна", 1991, № 2; Костомаров М. Гетьман Іван Степанович Мазепа. В кн.: Костомаров М. Історія України в житєписях визначнійших єї діячів. К., 1991. Славутич Яр. "Озмітейся всі за руки...". Гетьман Іван Мазепа як поет. "Київ", 1991, № 3; Хоткевич Г. Гетьман Іван Мазепа. В кн.: Хоткевич Г. Два гетьмани. К., 1991; Хоткевич Г. Іван Мазепа. В кн.: Гетьмани України. К., 1991; Гюго В. Мазепа. "Березіль", 1992, № 1; Іван Мазепа. К., 1992; Пеленський Є. Ю. Літературна спадщина Мазепи. В кн.: Гетьман Іван Мазепа. Писання. К., 1992.

В. О. Шевчук.