дума

ду́ма

• дума

- жанр укр. фольклору. Становить окремий вид нар. епіч. пісень, у яких розповідь ведеться в лірич. плані (тому деякі дослідники визначають їх як ліро-епічні твори). Генетично пов'язана з похоронними голосіннями (піснями про смерть і похорон героїв), з історичними піснями та баладами. Виконують Д. речитативним наспівом, дещо подібним до худож. декламації. Характерними особливостями Д. є нерівноскладовість вірша (від 4 до 30 складів), відсутність строфи, текст поділяється на окремі періоди, або уступи, які не мають сталої кількості рядків (може бути від 2 до 12 рядків) і в розповіді завершують думку; композиція здебільшого усталена: заспів (заплачка), розповідь (найчастіше у формі паралелізму) і кінцівка (славослів'я). Поетичні засоби Д. типові для укр. нар. поезії: переважно дієслівна рима (зрідка прикметникова, іменникова), постійні епітети, складні (т. з. гомерівські) епітети, тавтологічні звороти (напр., думає — гадає), ретардація (уповільнення розповіді), риторичні звертання ("О земле турецька"; це ріднить Д. зі "Словом о полку Ігоревім"). Повторюються й деякі заг. поетичні формули. У мові Д. багато архаїзмів. Д. є живим нар. епосом, їх виконують і тепер кобзарі.

Жанр Д. сформувався в серед. 15 ст., але своїм корінням сягає традицій епіч. творчості періоду Київ. Русі, її героїчного епосу, який є спільним джерелом епосу трьох братніх народів — укр., рос. та білоруського. Вперше термін "дума" зустрічається в перекладеній польс. мовою Біблії, надр. 1561 у Кракові. Польс. історик С. Сарницький у своїх "Анналах" (надр. 1587) під 1506 охарактеризував ознаки "елегійного" жанру на прикладі укр. Д. про героїчну смерть братів Струсів. Згадки про Д. як про популярний жанр укр. фольклору є в творах польс. письменників 16 ст. М. Рея, А. Чагровського, М. Коберницького та ін., укр. поета 17 ст. Іоаникія Волковича, в рукописних збірниках укр. пісень 17 ст. Характеристику нар., т. з. козацьких, Д. подано в поетиці "Гори Парнасу" (1670).

Термін "дума" як назву нерівноскладової української народної епічної пісні остаточно утвердив на поч. 19 ст. М. Максимович. Істор. обставинами для появи Д. було піднесення всенар. боротьби проти тур.-татар. та польсько-шляхет. загарбників. Осн. ідея Д. — єднання народу в боротьбі проти навали чужоземців, у них оспівується воля й незалежність, ненависть до будь-якої тиранії й приниження людини, прославляється патріотизм, оборона прав і незалежності народів та окремої людини, проголошується справедливість у сусп. житті, звеличується шанування батька, матері, роду, вітчизни і віри. Д. зародилися за доби Відродження, в них утверджуються філос. сусп. гуманістичні ідеали укр. народу на рівні європ. інтелектуальних прагнень того часу. Так, у Д. "Козак нетяга Фесько Ганжа Андибер" висловлено одну з центр. ідей доби Відродження: людину слід шанувати не за походження, не за чин, а за розум і здібності. Герої Д. керуються моральними принципами, вони мужні, справедливі, віддані рідному народові, готові йти на смерть, захищаючи його інтереси. В Д. затавровано зрадників, які зрікаються свого народу "заради лакомства нещасного". Великій популярності Д. сприяли їхня змістова й емоційна насиченість. Д. відіграли важливу сусп.-істор. роль у згуртуванні народу, утвердженні ідеї незалежності, виробленні принципів формування нац. культури і л-ри. Усього відомо бл.50 сюжетів Д. у більш як 300 варіантах (і під різними назвами). За змістом і проблематикою Д. поділяють на дві осн. групи: історичні (15 — 18 ст.) й побутові. Серед історичних розрізняють Д. про боротьбу проти тур.-татар. експансії і Д., пов'язані з визвольною війною 1648 — 54 під проводом Б. Хмельницького. Осн. мотиви найдавніших Д. — зображення страхітливої тур.-татар. неволі, в яку потрапляли козаки й мирне населення ("Плач невольників" і "Плач невольника в турецькій неволі"), втеча з полону ("Втеча трьох братів з города Азова"), врятування невольників ("Маруся Богуславка"), лицарока смерть козака-воїна ("Смерть козака на долині Кодимі", "Отаман Матяш", "Івась Коновченко" і "Федір Безрідний"), уславлення перемоги козака над поневолювачами ("Козак Голота" і "Самійло Кішка"), оспівування волі й незалежності ("Сокіл і соколя"). У деяких Д. наголошується на соціальній нерівності серед козацтва ("Козак нетяга Фесько Ганжа Андибер"), зображується козацький побут ("Козацьке життя").

У багатьох історичних Д., де зображено події визвольної війни 1648 — 54, йдеться про передумови війни, про стосунки між народом і польс. шляхтою ("Про Хмельницького та Бараб.ша", "Перемога під Корсунем", "Про Білоцерківщину", "Хмельницький і Василій Молдавський" та ін.). Героями цих Д. є насамперед народ, його полководці — Б. Хмельницький, М. Кривоніс, І. Богун, Д. Нечай та ін. Д. пройняті оптимізмом, вірою народу в перемогу; шляхту й орендарів зображено в сатир. дусі. У побутових Д. глибоко розкрито нар. мораль, затавровано соціальну несправедливість, неповагу в родинних стосунках ("Удова і три сини", "Брат і сестра"); серед цих Д. були й жартівливі (Д. про вівчаря, Д. про тещу). У Д. пізнішого часу відображено революц. події 1905 ("Про сорочинські події 1905 року", "Чорна неділя в Сорочинцях" М. Кравченка). За рад. часу різні автори склали Д. про В. І. Леніна, Т. Г. Шевченка, про громадян. війну, Велику Вітчизн. війну та ін.

Творцями багатьох давніх Д. були козаки, козацькі співці, учасники воєн з тур.-татар. ордами й польс. шляхтою, які прагнули згуртувати народ у боротьбі за волю й незалежність. Пізніше їх удосконалювали, шліфували кобзарі і створювали нові варіанти. Носіями й виконавцями Д. у давнину були козаки, згодом — нар. співці, часто сліпі воїни, що втратили зір у бою чи в полоні. З 18 ст. носіями Д. стали кобзарі, рідше лірники, які співали їх у супроводі кобзи (бандури), а іноді й без супроводу (сліпа співачка Я. Пилипеико). У 19 ст. профес. кобзарями були переважно сліпі люди, які об'єднувалися в братства. В цьому середовищі збереглося найбільше Д. Найвидатнішими виконавцями Д. були І. Стрічка, А. Шут, П. Братиця, О. Вересай, І. Кравченко-Крюковський, Ф. Холодний, Т. Пархоменко, П. Древченко, М. Кравченко, І. Кучугура-Кучеренко, Ф. Кушнерик, Є. Мовчан та ін.

Найдавніші записи повних текстів укр. Д. відомі з кін. 17 ст. — "Козак Голота" (1684) та ще три Д. (дві з них — жартівливі). Великий інтерес до них почали виявляти в 19 ст., у добу романтизму. В 1803 — 05 В. Ломиковський уклав збірник з ІЗ Д., записаних від невідомого кобзаря, але опублікував ці записи тільки 1892 — 93 П. Житецький. Першим виданням укр. Д. є "Опыт собрания старинных малороссийских песней" (1819, СПБ) М. Цертелєва, де вміщено 9 Д., записаних на Полтавщині. Велику роль у збиранні, виданні й дослідженні укр. Д. відіграли в дореволюц. час М. Максимович, І. Срезневський, П. Лукашевич, М. Костомаров, A. Метлинський, П. Куліш, І. Франко, П. Мартинович, В. Горленко, М. Сумцов та ін. Грунтовним виданням укр. істор. пісень і Д. з варіантами й наук. коментарями були "Історичні пісні малоруського народу" (ч. 1 — 2, 1874 — 75) B. Антоновича і М. Драгоманова. Укр. Д. досліджували й рос. учені Ф. Буслаев, О. Міллер, О. Веселовський, М. Сперанський, О. Пипін та ін. Високо оцінювали укр. нар. поезію, зокрема Д., В. Бєлінський, М. Добролюбов, А. Луначарський, М. Горький та ін. Значно пізніше, ніж тексти, почали записувати мелодії Д. Перші записи, які здійснили в 50-х pp. 19 ст. І. Лизогуб і Л. Жемчужников, не було опубліковано. Перша публікація мелодій Д. належить М. Маркевичу в його ж запису (в зб. "Південноруські пісні з голосом", 1857). Д. з мелодіями записували М. Лисенко ("Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень у виконанні кобзаря Вересая", 1874), Леся Українка (на фонограф, 1908). Найповніше і найгрунтовніше видання мелодій Д. з текстами належить Ф. Колессі ("Мелодії українських народних дум", 1910 — 13). За рад. часу для вивчення і видання Д. багато зробили Д. Ревуцький, К. Грушевська, М. Грінченко, О. Малинка, О. Білецький, М. Рильський, І. Цапенко, C. Грица, Б. Кирдан та ін. Сюжети, ідеї, образи й поетичні особливості укр. Д. використано в худож. л-рі (К. Рилєєв, Т. Шевченко, Є. Гребінка, І. Манжура, М. Гоголь, П. Куліш, М. Старицький, І. Нечуй-Левицький, І. Франко, С. Воробкевич, Ю. Федькович, Д. Мордовцев, М. Рильський, П. Тичина, Ю. Яновський, М. Бажан, П. Панч, А. Малишко та ін.), образотворчому мистецтві (Л. Жемчужников, С. Васильківський, П. Мартинович, О. Сластіон, Д. Безперчий, І. Їжакевич, М. Дерегус, О. Данченко та ін.), а також у музиці (М. Лисенко, П. Сокальський, Д. Сочинський, М. Вериківський, О. Свєшников, Б. Яновський, В. Золотарьов) і в кіно. Д. як самобутній жанр укр. нар. творчості здавна привертали увагу зарубіж. дослідників. Ще в 18 ст. Д. як високомистецькі твори характеризували Й. Г. Гердер і Ф. Гагедорн. Перекладами та вивченням укр. Д. займалися і займаються А. Ходзько, А. Рамбо, М. Шеррер (Франція). Ф. Боденштедт, П. Дільс, П. Кремер (Німеччина), В. Ягич (Хорватія), С. Груя (Румунія), М. Грабовський, Ч. Нейман, М. Касіян (Польща), А. Корнель (Угорщина), Д. Чамполі (Італія), Ф. Лайвсей (Канада), Тальві, Н. Мойле (США) та ін. Перші переклади Д. рос. мовою надруковано 1829, польською — 1837, англійською — 1840, французькою — 1845, німецькою — 1845, сербською — 1860. Окремі Д. перекладено всіма найпоширенішими мовами світу, багатьма мовами вийшли збірники Д. Деякі зарубіж. письменники (польс., чеські) у своїх творах наслідували форму і стиль Д. Про Д. існують наук. дослідження багатьох зарубіжних учених. Іл. див. на окремому аркуші, с. 112 — 113.

♦ Вид.: Цертелев Н. А. Опыт собрания старинных малороссийских песней. СПБ, 1819; Исторические песни малорусского народа с объяснением Вл. Антоновича и М. Драгоманова, т. 1 — 2. К., 1874 — 75; Манжура І. Степові думи та співи. СПБ, 1889; Грушевська К. Українські народні думи, т. 1 — 2. К., 1927 — 31; Ревуцький Д. Українські думи та пісні історичні. Х. — К., 1930; Думи. К., 1959; Думи, К., 1969; Колесса Ф. Мелодії українських народних дум. К., 1969; Украинские народные думы. М., 1972; Думи. К., 1974; Думи. К., 1982.

■ Літ.: Житецкий П. Мысли о народних малорусских думах. К., 1893; Лисенко М. В. Про народну пісню і про народність в музиці. К., 1955; Рильський М. Героїчний епос українського народу. К., 1955; Українська народна поетична творчість, т. 1. К., 1958; Грінченко М. О. Українські народні думи. В кн.: Грінченко М. О. Вибране. К., 1959; Цапенко І. П. Питання розвитку героїчного епосу східних слов'ян. К., 1959; Кирдан Б. П. Украинские народные думы. М., 1962; Нудьга Г. А. Український поетичний епос (Думи). К., 1971; Грицай М. С., Бойко В. Г., Дунаєвська Л. Ф. Українська народнопоетична творчість. К., 1983; Нудьга Г. Наша пісня, наша дума... В кн.: Наука і культура, в. 19. К., 1985; Франко І. Студії над українськими піснями. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 43. К., 1986; Нудьга Г. А. Українська пісня в світі. К., 1989.

М. С. Грицай, Г. А. Нудьга.