емфаза

емфа́за

• емфаза

(від грец. 'έμφασις — виразність, підкресленість)

- одна з риторичних фігур; інтонаційне виділення якогось виразу, окр. компоненту худож. мови з метою вказівки на його значущість, глибинний зміст. Ефект Е. досягається шляхом лексичного відбору (узагальненого слова, що нерідко має піднесений зміст), особливої будови фраз (інверсія, апосіопеза, анафора, паралелізми, повтори, риторичні запитання, звертання, вигуки тощо). Застосування емфазичних прийомів властиве переважно поетичній і ораторській мові;

Борітеся — поборете.

Вам Бог помагає,

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

(Т. Шевченко).

Е. називають також стилістичну манеру, яка полягає в тому, що глибокий, патетичний зміст передається у формі заг. висловлювань. Деякі з них стали крилатими: "Таке життя", "Треба бути людиною" та ін.

Л. С. Дем'янівська.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. емфаза — Емфа́за: — виразність, в поетиці і риториці — напруження мови, посилення її емоціональної виразності [35] — гордість [20] — пишномовність [VII] — тут: пишномовність, гордість [27] — тут в значенні — пишномовність [XIX] Чи ж диво... Словник з творів Івана Франка
  2. емфаза — емфа́за іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  3. емфаза — (від гр. emphasia — виразність) інтонаційне виділення, підсилене повторення якогось елемента, частіше початкового: осінній день, осінній день, осінній… ( Л. Костенко). Словник стилістичних термінів
  4. емфаза — Емфа́за. Пишномовність, піднесеність. Чех їде там [до Петербургу] як Чех, Словінець як Словінець і вертають звідтам як вірні сини своєї вітчини. Цілком инакше має ся річ із Богатирцем і товаришами]. Українська літературна мова на Буковині
  5. емфаза — -и, ж. 1》 літ. Підсилення емоційної виразності мови зміною інтонації та застосуванням різних риторичних фігур. 2》 лінгв. Напруженість при вимові деяких звуків. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. емфаза — емфа́за надмірність, піднесеність, пишномовність (ст) ◊ з емфа́зою надмірно, піднесено, пишномовно (ст): – А тепер, Любку, сідай, випий і балакай, що знаєш. – Панове, – з емфазою починає запитаний. – Панове, не є добре! (Лисяк)||високолетно, емфатично Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. емфаза — емфа́за (від грец. έμφασις – зображення, виразність) напруженість мови, посилення її емоційної виразності, якої досягають за допомогою стилістичних фігур (риторичних вигуків, звертань і запитань, анафор і епіфор). Іноді Е. називають також пишномовну, бундючну мову. Словник іншомовних слів Мельничука
  8. емфаза — ЕМФА́ЗА, и, ж. 1. літ. Підсилення емоційної виразності мови зміною інтонації і застосуванням різних риторичних фігур. 2. лінгв. Напруженість при вимові деяких звуків. Словник української мови в 11 томах