1. Українська літературна енциклопедія

колон

ко́лон

• колон

(грец. κωλον — складова частина речення, елемент періоду)

1) Ритміко-інтонаційна одиниця живої мови, розмовний такт, що виділений паузами і об'єднаний логічним наголосом. В укр. прозовій мові середній обсяг К. — приблизно 8 — 10 складів (4 — 6 повнонаголошених слів), у науковій та публіцистичній — більше. К. в укр. віршуванні — це піввірші з різною ритмічною організацією до цезури і після неї:

Далі, далі // від душного міста!

Серце прагне // буять на просторі!

(Леся Українка).

У перших двох К. — два хореї, у двох других — два амфібрахії.

2) В античній поетиці — група стоп, об'єднаних ритмічним наголосом. Так, у ямбічному триметрі К. утворюється з двох стоп з інтонацією U -'- U -'-; дактилічний гекзаметр складається з двох К., відокремлених один від одного цезурою. Бувають чисті К., складені з однорідних стоп, і К. змішані, або логаедичні (див. Логаеди). Короткі вірші можуть виступати як самостійні К. У строфах давньогрец. хорової лірики та в хорових партіях драми вживалися звичайно логаедичні К., які відокремлювались діерезою.

3) В античній риториці К. — ритміко-інтонаційна одиниця, що об'єднувалася наголосом, виділялася паузами, містила певну думку і була складовою частиною періоду. К. були прості (часто дорівнювали комам-синтагмам) і складні, до яких входили дві або більше ком. Вони, як виражальні засоби, сприяли емоційності та ритмічності ораторської прози. Див. також Ізоколон.

■ Літ.: Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). К., 1973; Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво. В кн.: Прокопович Ф. Філософські твори, т. 1. К., 1979.

В. В. Маслюк.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Колон — Коло́н іменник чоловічого роду місто в Панамі Орфографічний словник української мови
  2. колон — (лат. colonus) фігура, що коротко і точно передає думку за допомогою скорочених ритмічних членів виразу (колон): І непрятелям допомогли, і приятелям не зашкодили (Цицерон). Словник стилістичних термінів
  3. колон — -а, ч. Група стоп з одним ритмічним наголосом; віршовий рядок. || Така ритмічна одиниця в прозі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. колон — КОЛО́Н¹, а, ч., іст. 1. У Римській імперії, країнах Західної Європи та Візантії в період раннього Середньовіччя – сільський мешканець, який орендував невелику ділянку землі у багатого землевласника. Словник української мови у 20 томах
  5. колон — I (від лат. colonus – землероб) 1. У Стародавньому Римі орендар невеликої земельної ділянки у великого землевласника (див. колонат). 2. У ряді романських країн і Латинській Америці різні категорії селянства: наймит, здольщик, напівкріпосний орендар. Словник іншомовних слів Мельничука
  6. Колон — М. у Панамі, біля входу у Панамський канал з боку Карибського м.; міська агломерація 150 тис. мшк.; вел. економічний центр, вільна економічна зона; нафтопереробний комплекс; поблизу морський порт Крістобаль. Універсальний словник-енциклопедія
  7. колон — КОЛО́Н, а, ч. Група стоп з одним ритмічним наголосом; віршовий рядок; // Така ритмічна одиниця в прозі. В ній [художній прозі] можуть бути виділені об’єктивно повторювані первісні ритмічні одиниці — ко́лони.. Словник української мови в 11 томах
  8. колон — рос. колон грошова одиниця Коста-Ріки (дорівнює 100 сентішо) та Сальвадору (дорівнює 100 сентаво). Eкономічна енциклопедія