легенда

леге́нда

• легенда

(від лат. legenda — те, що потрібно читати)

- літ. та фольклор. жанр. Термін виник у добу Середньовіччя, спочатку стосувався лише опису життя святих. Ту чи ту Л. належало читати в церкві у день відповідного святого. У європ. л-рі Л. реліг. змісту інтенсивно розроблялися в 13 — 14 ст., тоді ж з'явився і один з найпопулярніших збірників Л. "Золота легенда" (лат. мовою), укладачем якого був генуезький архієпископ Яків з Ворагіна. Збірник перекл. багатьма мовами. Поступово жанр Л. переносився на реліг.-дидактичні й фантаст. оповідання, притчі про тварин і рослин. З писемної л-ри багато Л. перейшло у фольклор, а фольклорні Л. нерідко ставали основою для літ. творів. З часів Київ. Русі відомі апокрифічні оповідання про Адама, Мойсея, створення світу, Соломонові суди та ін. У давній укр. л-рі розрізняють Л. міфологічні, апокрифічні, ономатологічні, історичні. Найвідоміші Л. — про Покрову Печерської Богоматері та Вишгородську Божу Матір — увійшли до збірників житій святих — патериків, прологів, Четій Міней, паломницьких ходінь. У 17 ст. з'явилися збірники Л.: "Небо новоє" Іоаникія Галятовського (1665), "Руно орошенное" Димитрія Туптала (1683). Міфологічні Л. відзначаються особливою поетичністю, розповідають про чудодійне перетворення людей у рослини, звірів, птахів (дівчина стає тополею, вдова — чайкою, невістка — зозулею, чоловік — явором, дубом, каменем і т. д.). Ця група Л. пов'язана з анімістичним уявленням людини про світ. В апокрифічних Л. ("Як бог творив світ", "Як на світі люди з'явилися", "Найсправедливіша — смерть" та ін.) відбилися нар. уявлення про світ, своєрідне, неканонічне розуміння сюжетів, мотивів і образів Святого Письма, діянь святих, тому ці Л. зазнавали переслідувань з боку церкви. Загалом апокрифічні Л. відбивають нар. філософію. Близькі до міфологічних народні ономатологічні Л. про виникнення назв річок, озер (як народилися Дніпро, Десна, озеро Шацьке), міст (Києва, Переяслава, Чернігова), окремих місцевостей (Великий Луг) і т. д. Історичні Л. розповідають про різні події минулого — показують, як народ оцінює своїх видатних діячів і' т. д. З 13 ст. збереглася легенда про боротьбу киян проти монголів ("Михайлик і Золоті ворота"). Записано багато Л. про запорожців, Б. Хмельницького, 1. Сірка, І. Богуна, С. Палія. Героями історичних Л. є Н. Морозенко, У. Кармелюк, О. Довбуш, С. Чалий, Т. Шевченко та ін.

Сюжетною домінантою Л. є чудо, характерні ознаки поетики — фантазія, метаморфоза, гіпербола тощо. Сюжети й мотиви літ. і фолькл. Л. широко використані у творчості Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, С. Руданського, І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, Д. Загула, Л. Костенко та ін.

♦ Вид.: Драгоманов М. Малорусские народные предания и рассказы. К., 1876; Эварницкий Д. И. По следам запорожцев. СПБ, 1898; Гнатюк В. Галицько-руські народні легенди, т. 1 — 2. В кн.: Етнографічний збірник, т. 12 — 13. Львів, 1902; Левченко М. Казки та оповідання з Поділля в записах 1850 — 1860 pp. K., 1928; Українські народні казки, легенди, анекдоти. К., 1957; Легенди Карпат. Ужгород, 1968; Легенды Крыма. Симферополь, 1971; Легенди та перекази. К., 1985.

■ Літ.: Сухобрус Г. С. Легенди та перекази. В кн.: Українська народна поетична творчість, т. 1. К., 1958; Ткаченко Ю. К. Перекази та легенди Поділля. Хмельницький, 1981; Давидюк В. Ф. Трансформація міфологічних образів в українських легендах. "Народна творчість та етнографія", 1985, № 5.

Г. А. Нудьга.