маньєризм

маньєри́зм

• маньєризм

(італійське manierismo, від maniéra — манера, стиль)

- напрям у малярстві, скульптурі, архітектурі, музиці й літературі Західної Європи. Виник в Італії як творче наслідування славетних майстрів епохи Високого Відродження та як протест проти незмінності принципів і канонів уже пройдених етапів антич. мист-ва. Визначив і обгрунтував цей мист. напрям італ. архітектор, живописець та історик мист-ва Дж. Вазарі у праці "Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів" (1550). Протягом кін. 16 — 17 ст. М. поширився за межі Італії — передусім у Франції та Нідерландах. У худож. л-рі склався в перехідний період між ренесансом і бароко під безпосереднім впливом пізніх стансів Рафаеля й Мікеланджело. Виявився насамперед в амбівалентності світосприймання, антинатураліст. афектності, ірраціональності осн. худож. настанов і винятковості (елітарності) манер. Маньєристи зображують дійсність через нагромадження химерностей, надання описуваним подіям загадковості, міфологічності, казковості. Найхарактерніші худож. засоби та мовностилістичні риси М. — уривчастість сюжету, фантастичність колізій, контрастність персонажів, метафоричність у поєднанні з підкреслено "зниженим стилем", словесна еквілібристика, захоплення оксиморонами, антитезами, гіперболами, гротеском тощо. Теоретиками М. були Л. де Моралес і Б. Грасіан в Іспанії та Е. Тезауро в Італії. Найвидатніші поети-маньєристи — іспанець Л. де Гонгора-і-Арготе (за його ім'ям названо М. в Іспанії — гонгоризм) та італієць Дж. Маріно (в молоді роки дав найменування М. в Італії — марінізм). Відчутного впливу М. зазнали англ. поети "метафізичної школи" Дж. Донн, брати Дж. та Е. Герберти, Г. Кінг, Дж. Клівленд, Р. Кретто, Г. Воген; у Франції — драматург Р. Гарньє, поети М. Сева, Ж. де Спонда, Ж. Пелетьє дю Манса; в Німеччині — поети К. Г. фон Гофмансвальдау та Д. К. фон Лоенштейн. У сучас. західноєвроп. л-рі великого поширення набув неоманьєризм, який ставить своїм завданням переоцінити, або навіть зруйнувати одвічні норми й усталені традиції поет. вираження, зокрема ритмомелодичну організацію вірш. творів.

Ряд творів видатних маньєристів і деяких їхніх послідовників перекладено укр. мовою: уривок з поеми "Адоніс" та вірш "Зорі" Дж. Маріно, уривок з поеми "Поліфем і Галатея", два сонети Л. де Гонгори-і-Арготе ("Всесвіт", 1976, № 3; перекл. О. Мокровольський та М. Москаленко); вірш "Пісня" і два сонети (II і X) Дж. Донна ("Всесвіт", 1976, № 3; переклав Л. Череватенко); уривки з поеми "Визволений Єрусалим" Т. Тассо (анонім. переклад з польського перекладу П. Кохановського на рубежі 17 — 18 ст.) та 12 октав цього твору в перекл. О. Мокровольського (зб. "Світанок", 1978).

■ Літ.: Морозов А. "Маньєризм" и "барокко" как термины литературоведения. "Русская литература", 1966, № 3; Аникст А. А. Концепция маньеризма в искусствознании XX века. В кн.: Советское искусствознание'76, в. 2. М., 1977.

І. В. Корунець.