1. Українська літературна енциклопедія

інтонація

інтона́ція

• інтонація

(від лат. intono — голосно вимовляю)

- основний структурний, комунікативний та виразовий засіб мови. Найважливішими функціями інтонації є такі: синтаксична (членує мовлення на фрази і синтагми, передає різні семантичні відношення між частинами мовного періоду); комунікативна (визначає тип висловлювання — завершеність, незавершеність, питання, спонукання тощо); модальна (передає ставлення того, хто говорить, до змісту мовлення й відношення змісту мовлення до дійсності). Фонетичні чинники І. — мелодика (підвищення або зниження висоти осн. тону голосу), акцентний лад (розподіл сили динамічного наголосу між словами), голосність (сила звучання) мови, варіації у тембральному забарвленні голосу, в темпі вимови і тривалості пауз, що розділяють синтагми і фрази. На письмі І. передається певною мірою через синтаксичну організацію фраз, пунктуацію, графічні засоби (поділ тексту на абзаци, зміни шрифту тощо). І. — один з головних засобів творення худож. образу в драм. мист-ві та кіномистецтві. В худож. л-рі 1. є важливим чинником смислової й емоційної виразності. Особливо значна роль І. у вірші (див. Інтонація віршова).

Н. П. Чамата.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. інтонація — (від лат. іntonо — голосно вимовляти) цiлiсна оpганiзацiя живого мовлення, що включає в себе pитм, паузи, наголоси, мелодику, силу, висоту i тембp звукiв; поняття фоностилістики... Словник стилістичних термінів
  2. інтонація — (мови) тон, тембр, тональність, відтінок, нюанс; (голосу) нот|к|а. Словник синонімів Караванського
  3. інтонація — [інтонац'ійа] -йі, ор. -йеійу Орфоепічний словник української мови
  4. інтонація — Тон, вимова, наголос Словник чужослів Павло Штепа
  5. інтонація — (від лат. intono — вимовляти наспівно, співати перші слова) — 1. Звукове втілення музичної думки як вияву історично детермінованої людської свідомості. В мовленні смислове навантаження несе слово, мовленнєва І. відіграє допоміжну роль, а в музиці І. Словник-довідник музичних термінів
  6. інтонація — рос. интонация 1. Ритмомелодійний лад мовлення, що залежить від підвищення або пониження тону при вимові. 2. Тон, манера вимови, що виражає почуття, ставлення до предмета висловлювання. Eкономічна енциклопедія
  7. інтонація — інтона́ція іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  8. інтонація — -ї, ж. 1》 Ритміко-мелодійний лад мови, послідовна зміна висоти тону, сили й часу звучання голосу, що відображає інтелектуальний та емоційно-вольовий зміст мовлення. Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. інтонація — інтона́ція (від лат. intono – голосно вимовляю) 1. Ритмомелодійний лад мовлення, що залежить від підвищення або пониження тону при вимові. 2. Тон, манера вимови, що виражає почуття, ставлення до предмета висловлення. Словник іншомовних слів Мельничука
  10. інтонація — Зміна висоти тону у словах в межах складу (висхідна, низхідна, висхідно-низхідна); у деяких мовах служить для розрізнення значень слів; і. речення визначає його характер (питальні, окличні, розповідні). Універсальний словник-енциклопедія
  11. інтонація — Інтона́ція, -ції, -цією; -на́ції, -цій Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. інтонація — ІНТОНА́ЦІЯ, і, ж. 1. Ритміко-мелодійний лад мови, послідовна зміна висоти тону, сили й часу звучання голосу, що відбиває інтелектуальний та емоційно-вольовий зміст мовлення. Словник української мови в 11 томах